"Розмальована вуаль". Книга vs фільм

З легкої руки Івасі писала я невеличку рецензію на цей фільм. Дивилась його вже давніше, а ото, пишучи, собі пригадала, який він гарний і що треба його порекомендувати) Та ще й на читалці виявила завантажену книгу, на основі якої написаний сценарій. А завдяки моєму чудовому і дбайливому коханому чоловіку з'явився час, аби ту книжку прочитати. 

І тут виявилось, що до половини книжка і фільм про те саме, а потім розходяться в різних якщо не протилежних напрямках. 

Сомерсет Моем - один з кращих британських письменників минулого століття. І його роман прочитала за два дні. В центрі книги духовне зростання дуже гарненької та доволі недалекої представниці аристократії Кітті. Події розгортаються у 20-ті роки 20 століття спочатку в Лондоні а потім в Китаї. Кітті вискакує  заміж за доктора Волтера, аби не залишитись в дівках, бо їй уже, здається 26 :-) (o tempora, o mores!) Вони їдуть у Гонконг, де чоловік працює бактеріологом. Кітті закохується у такого собі містера Таунсенда. Аби помститись за зраду, доктор Фейн їде у маленьке містечко, в кому лютує епідемія холери та бере дружину зі собою. А далі не розкажу :-) Бо події в містечку у романі та у фільмі дуже відрізняються.

В екранізації центральною стає любовна драма неймовірної краси на фоні не менш красивих пейзажів та чарівної музики. Чого тільки вартий Едвард Нортон в головній ролі :-)

Обирати, звісно, краще класичну схему: книжка  а потім фільм.

Ну або просто подивитися гарний фільм :-)

Довколакнижне

Не можу ніяк до блогу добратись. Лягаю приспати Мелаську і вже не можу примусити себе встати, коли вона засне, а я біля неї вгріюся. І руханку вранці робити теж. А після того як я собі вирішила не їсти м'яса, то мама, аби діти часом не були обділені м'ясом, приносить всілякі котлетки-бульйончики. То ж сьогодні в мене в холодильнику бульйони від обох мам. І не їсти м'яса стає тяжко) Відчуваю себе лінюхом. Уповаю на весну)

Отож, про читане. Почну з нечитаного. Раз назвала себе лінюхом, то треба виправдовувати це почесне звання. 

Гаська Шиян "Hunt. Doctor Hunt"

Хотіла її прочитати з часу форуму, але коли вона до мене потрапила, то після кількох спроб порозуміння, я собі вирішила, що то не моє, або зараз не моє і гвалтувати себе не стала. Бо гвалтування в читанні - то страшне збочення) І пишучи про лінощі в читанні я трохи кокетую звісно. 

Лео Перуц "Майстер Судного Дня"

Це детектив. Від австрійського автора. Детективів я, певно, не читала зі шкільних років і Агати Крісті. Але ж тут майстерний детектив у майстерному перекладі та ще й довкола мистецьких тем. То ж прочитала як не за день, то точно за два :-)

Ейвінд Юнсон "Ще раз, капітане!"

Збірка оповідань шведського письменника, лавреата Нобелівської премії. 

Життеве таке. Троха таке відморожене. Холодно ж там. Тобто то не пристрасна Італія. Але пристрасті там є. Просто назовні прориваються інакше. Дуже справжні речі описує і якось так по-справжньому.

Війна, яка змінила Рондо

Цю книжку ми купили з Тарасом для себе - просто взявши до рук вже не змогли покласти її назад. Бо на відміну від попередньої книжки Аграфки "Зірки і макові зернята" вона до нас промовляє. Не наважились взяти друзям на подарунок і не були певні, чи Любко до неї доріс. Просто поклали на комод. А далі вона опинилася в синових руках, і він не просто уважно послухав текст від початку до кінця, розпитав про всілякі деталі, а ще раз проглянув сам ілюстрації, і два дні носив її при собі. 

Бо вона таки особлива. Дуже цілісна - текст та ілюстрації доповнюють одне одного та є цілком самодостатніми. Зрештою це навіть важко назвати ілюстраціями, бо це візуальний сторітелінг, багатоповерховий як романи Умберто Еко. До речі, Аграфчину "Ріпку" Любко теж дуже любить. 

Зрештою, погляньте самі

Мрачновато для дитини? Я теж так думала. Але Любко показав, що це не так. Діти живуть у сучасному контексті, і я не думаю, що доречніше їх ростити на радянських мультиках. Насправді, книжка дуже справжня. Чесна. І наповнена любов'ю. Мешканці міста перемагають війну. Та вона не минає безслідно. Вона лишає слід у місті, вона лишає сліди на їхніх тілах та у серцях. 

Натрапили на гарне про цю книжку від Мірки Клос:

"Людина, яка вміє думати, все розуміє. Людина, що вміє любити, все відчуває.

Дуже раджу мати цю книгу в себе. Тут немає політики, однак книга вміщає в собі весь рік, що минув, з усіма його чарами і розпачем.

Треба крутити своє коліщатко. Треба полоти бур’яни. Не лише зовнішні, а й внутрішні. Найперше, це прополоти голову, бо найдивовижніша здатність людини — це вміти думати"

То ж вчіть своїх дітей любити і думати. І насамперед вчіться цьому самі. Бо шлях цей довгий. 

Читане

 Владимир Кецманович "Feliks"

Купила собі цю книжку на форумі, ото тільки тепер прочитала. Читається легко і швидко. Автор - власник і редактор сербського видавництва "ВІА", пише статті і троха письменник, троха старший за мене. Події роману відбуваються у сучасному Белграді. Головний герой - Симеон Ракич, старий привабливий пройдисвіт :-) Роман написаний короткими реченнями, часто один абзац - це одне речення. Ця книжка - гарна розвага на вечір та, мабуть, не з тих, до яких вертаються.

І ще - люблю читати про Сербію. 

Однак наших улюблених з Тариком "Облудників" ще ніхто не переплюнув. Зрештою, обставини читання мають велике значення. А ми читали в мандрах, влітку, самі-саміські на цілий світ :-)))

 Олексій Огульчанський "Скарб солоного лиману"

Зачитувалась цією книжечкою для школярів у маршрутці по дорозі на майстер-клас зі співу. Відкрила для себе чудового українського письменника, шарячого природознавця. То ж і читання було захопливим. А що розповідь про приморські краї - то взимку у Львові читати вдвічі приємніше. Довідалась про всілякі примудрощі морських рибалок, про тамтешню рибу та звірину.

Люсі-Мод Монтгомері "Енн у Домі Мрії"

П'ята книжечка із серії про Енн. Ех, шкода, що вона так швидко закінчилась. Щось мені підкупає у цій книжечці. 

Мабуть, така чітка межа між добром і злом :-) Часом так хочеться, аби навіть коли складно, було так просто. 

Гарні описи природи. Я теж завжди замиловуюсь небом і деревами, звісно, таких краєвидів довкола мене немає, але ж цьогоріч ми були на морі - і, так, воно прекрасне. Щойно сьогодні небо при заході паленіло багрянцем, і згадала оте Любкове вертепне минулорічне "Небо запалили". 

Сподобався опис святкування нового року на маяку. Коли друзі різного віку так щиро танцюють, грають, розмовляють, просто мовчать разом. В місті довкола так багато людей, що ми просто закриваємося і уникаємо один одного, часто навіть друзі можуть спокійно розминатися у цьому морі. Щось не влаштовує - просто легко розчиняєшся у натовпі і спілкуєшся з кимось іншим, хто тобі зараз більше до смаку. Мені завжди якось наче незручно чи то боляче від такої безвідповідальності до по-екзюперівськи "приручених" людей. Такий собі вид споживацтва. Хоча я, ніде правди діти, теж таким грішу.

Юстина Соболевська "Книжка про читання"
Від цієї книжки я сподівалася чогось більшого. Хоча... І так незлецька. Дала можливість задуматись над деякими своїми книжковими уподобаннями та звичками. Довідатись про інші. Просто такий формат книжки незвичний і цікавий.
Я щось середнє між читачем пристрасний та галантним. Люблю закладки, однак люблю читати кілька книжок одночасно, деякі не завершувати, якщо вони мені не до душі, читати останню сторінку), на підкреслювання мене не вистачає, юо читаю швидко, наче поспішаючи (бо зазвичай не маю на це стільки часу, як би хотілося), можу читати у найрізноманітніших позах, уривати хвилинки, доки діти бавляться, зараз дуже люблю читати в маршрутці, коли кудись сама їду. Ото вчора прихопила книжечку поезій Целяна і натрапила на один дуже гарний рядок) 

І на десертик турецький фільм "Кохання любить випадковості". 

Романтичне і добре, акторка нагадувала дорослою Тамару з "Горгішелі" а дитиною дівчинку, що співає з татом. І головний актор - ще той красунчик. 

Під кінець трошка перебрали пафосу, але загалом мені дуже сподобалось.

ну от... вирішила почитати відгуки на книжку. Краще би не читала :-)

"Коли бог був кроликом". 

А мені сподобалось. Хоч, звісно, геїв там, може і забагато, і вінігрет ще той. Але про любов у різних проявах гарно написано. бо любов, вона ж бо різна і незмінна водночас.

Книжки і кіно

 "З непокритою головою" 

І цій книжці зібрана українська жіноча проза 20 ст.Ольга Кобилянська, Леся Українка, Ірина Вільде, Ніна Бічуя, Марія Матіос, Оксана Забужко і ще з десяток імен.

З найбільшою насолодою читала Лесю Українку. А ще відкрила для себе "Valse Melancolique" Кобилянської. Читала колись про нього, а ото тільки тепер прочитала і сам твір повністю. Перепрочитую для себе класиків.

І великою мірою завдяки Оксані Забужко.

Дуже рекомендую цю книжку:

"Український палімпсест. Оксана Забужко у розмові з Ізою Хруслінською". Довідалася для себе багато нового, отримала відповіді на багато запитань. Маст рід, що називається. Крім того, гарний подарунок батькам)

Проковтнула за два дні в батьків. Сумно. Як же точно вміють відчувати деякі письменники те, що ще не омовлене і лише витає у повітрі, а проте уже є. Вони перші і омовлюють. 

Антиутопія, хто би не знав. 

Рей Бредбері приречений на культовість. Хоча через це й трішечки сумно.

І два чудові фільми для жіночої душі. "Смажені зелені помідори" та "Спокута". 

Бережи нас усіх, Господи. Нехай наші очі і серця будуть відкритими до любові, до прийняття. Так набагато важче. Тоді і болить сильніше. То дві сторони однієї медалі. 

Форумні придбання. Частина 2 + бонус

Останнім часом тема війни зачіпає за особисте і геть вже не так легко і віддалено читається, як рік до того. А книжку, в якій хоч якимось чином ця тема не зачеплена, знайти важко. Як, зрештою, важко знайти книжку, в якій не заторкнута тема любові у різних своїх проявах. 

Катерина Тучковська. "Житковські богині" (Комора - 2014)

Бестселер у Чехії 2012 року, написаний майже моєю ровестицею про мешканців, а радше мешканок так званих "Білих Карпат", що на кордоні Чехії та Словаччини, такий собі забутий Богом та людьми край, де довший час рівень писемності був найнижчим у країні, кріпацтво тривало і після його відміни, бо ніхто з селян про це не знав. В основі - реальні факти із життя жінок цього краю. 

Богині тут - жінки-знахарки, які "богують": лікують, замовляють, радять, допомагають. Героїня роману - Дора Ідесова, одна з останніх представниць роду житковських богинь. І хоч вона не перейняла їхніх вмінь, але здобула етнографічну освіту і ціле своє життя присвятила найковому дослідженню цієї теми. Дія роману відбувається у вісімдесяті-дев'яності роки минулого століття. Однак авторка торкається і часу двох воєн, і міжвоєнних років. 

Дію роману легко уявити і в наших українських Карпатах, так воно все схоже на наше. Читається легко і на одному подиху, хоч у романі багато документів, звісно, не справжніх, однак, як пише сама авторка, "чимало такого штибу ділових паперів можна знайти в чеських і словацьких архівах". Ось тут, мабуть, одна з основних відмінностей - у Чехії після розвалу комуністичного ладу, був відкритий доступ до архівів таємних служб. 

Осне Сейерстад "Кабульський книгар"
Ще один бестселлер. Цього разу норвезької журналістки про Афганістан. І веселу житуху-битовуху афганістанок. Центральна постать - отой книгар із Кабулу, Султан Хан - людина цікава і непересічна, якщо врахувати, що велика частина населення Афганістану неписьменна.

Позавчора переглянула дуже кльове кіно до цієї теми. Ніби не зовсім, але все в цім світі пов'язано.

Яскраве, кольорове, про любов і життя. Дуже багато тем заторкнуто і гарно висвітлено, недаремно на Кансьському цю стрічку зацінили. І актори чудові, такі погляди одне на одного кидають. Віриш їм одразу. Два світи - жіночий і чоловічий, які так по-різному можуть переплітатися. А ще співи, танці, незвичні краєвиди, боротьба не на життя а на смерть - бо яке то життя з забороною любощів? :-))))

Передвиборче та й просто

"Щастя пізнати одвічне доступить тільки пан, вольний, мислитель, лицар, пан мудрий, не той, який зуживає своє панство, Богом послане, на ліривство, марнотратство й розпусту, а той, хто творить, творець великий, мистець незрівняний, вожд справедливий, воїн незломний." 

Юрій Косач "Глухівська пані"- про дружину гетьмана Івана Скоропадського Скоропадського (наступника Івана Мазепи) Настю Маркович, жінку дуже владку, недаремно саме своїй бабусі - Олені Пчілці присвячено цей твір автором

Читала і думала про книгу Забужко про Лесю Українку. Вона там часто наголошує на тій геть іншій моралі, яка побутувала серед української знаті ще століття, навіть менше тому. Думала про в контексті виборів. Про партії, а радше зібрання окремих людей, між якими через тиждень з лишком треба буде вибирати. Про ті дивовижні зміни, які з нами відбулися, за це останнє століття. "Дивовижні" - тут геть не в позитивному сенсі. Згадалась вистава курбасівців "Я, Богдан". Така велика наша історична кволість, така велика плата, яку маємо заплатити. 

Гарне прізвище у нашого президента - козацьке дуже. Ото ще хіба Бога молити, аби усі ті величні духом предки наші не давали йому спокою. щоб відчував відповідальність за те, що він "пан". А таки немає нічого поганого в цьому слові, хай би що мені не казали. І так багато всього, за що молитись, так багато, що потрібно робити.

Гарна книжка, до речі. В ній зібрані белетризовані біографії трьох авторів: Домонтовича, Юрія Косача та Валерія Шевчуку, упорядкована Вірою Агєєвою з її вступною статтею. Ще не все прочитала. В Домонтовича дуже гарний матеріал про Костомарова. А сьогодні дочитала якраз "Глухівську пані". Зразу за нет засіла, почала шукати історичні підоснови подіям. 

Перші прочитані форумні придбання

Софія Андрухович "Фелікс Австрія" (ВСЛ)

Цей роман якось і хвалити вже наче зайве, адже його називають найкращим українським романам цього року. І цілком заслужено, на мою думку. Гарний доладний текст, який міг би бути й більшим за об'ємом, я б ще залюбки дізналась більше і про Петра, якого зараз найбільше жаліє Тарик, читаючи роман, і про Йосифа. Однак йому пасує саме такий об'єм, який дозволяє вифантазовувати, що ж там недомовлено. 

Головні героїні роману - русинка-українка Стефа, від якої ведеться розповідь, служниця, та її пані Аделя. Однак стосунки між дорослими жінками, які виросли з дитинства вкупі без матерів, геть не обмежуються простою схемою пані-служниця. Тут, як казав Юрій Макаром на презентації роману на книжковому форумі і приховане лгбт і садомазо. А ще Бруно Шульц і Йозеф Рот. Хоча ні, не приховані, а дуже навіть явні. І це все на фоні завмираючих відблисків австро-угорської імперії та Франика-Станіслава 1900 року з усіма живописними та мовними деталями. 

Одним словом, гарний "настояний" роман, як пише Євген Стасіневич. От ще чекаю на присуд Тарика після прочитання. 

Лілі Хайд "Омріяний край" (Дуліби)

Ще одна книжка, яку прочитала на одному подисі. Роман англійської письменниці про кримських татар, який цьогоріч вийшов перекладом в Україні. 

В центрі оповіді дівчинка Сафі, яка народилася і Узбекистані, коли радянська влада вивезла усю її родини в 1945 році. На початку незалежності України її сімя як і багато сімей кримських татар повертаються на свою батьківщину, про яку так мріяли, та не все так солодко, як багатьом мріялося. Тут і неприйняття місцевими, опір вдали, зрештою зруйновані ілюзії, бо за 50 років багато що змінилося. Оповідь переплітається історіями дідуся, який пережив війну і депортацію і чудовими фото на початку кожного розділу. 

Дізналася для себе багато нового про народ, який є часткою країни, в якій живу, про який до подій цієї весни і не задумувалась, перед яким знову випробування спадкоємицею імперії, яка їх прогнала з рідного дому. 

Зрештою, ця книжка - наука для кожного, жива історія, свідки якої ще живі.

Нова чудова книжечка для підлітків

Дзвінка Матіяш "День сніговика" (літературна агенція "Discursus")

Нова книжечки від однієї з моїх улюблених письменниць Дзвінки Матіяш. Цього разу для підлітків та ще й новій серії, у якій вже вийшло окрім неї ще дві книжечки. На презентації своєї книжки "Історії про троянди, сіль і дощ" у книгарні "Є" минулого книжкового форуму Дзвінка поділилася, що хоче написати окрему книжку про одну з героїнь. Я не забула і дуже чекаю. 

"День сніговика" - роман-антиутопія про стерилізоване від снігу, кольорів, природної їжі, сміху, дерев, снів і багатьох чудових і потрібних речей суспільство. Головна героїня Ірма і маленький хлопчик, які "скупані в снігові" мають особливу місію, про яку не здогадуються. Вони живуть в особливому Медовому місті, де тече теж особлива Медова річка, якої боїться сам тиран, який править країною. 

Книжка неймовірно тепла, наповнена простою магією: бабусині млинці, плетені шалики з думкою про того, для кого цей шалик плететься, очищувальна сила сліз.  Про цю магію і говорив чарівник Хаул Софі з "Мандрівного замку Хаулу". Цією магією може оволодіти кожен, в кого відкрите серце. 

Коли я читала цю книжку, мені постійно хотілося дякувати Дзвінці. За такий гарний і добрий текст, який до сліз в мені резонував. Дякую, Дзвінко!

Читацькі нотатки

В останній день літа личило б якось завершити із прочитаними книжками. Отже,

Ірвін Шоу "Вечір у Візантії".

Цю книжку я читала на букрідері ще на Шипоті. Книжки, прочитані з екрані лишають в мені менше спогадів. Ця про підтоптаного такого кіномитця, який приїхав на Канський фестиваль, аби щось собі ще довести. Переживає зустрічі зі старими друзями, пристрасть до молодої дівчини, розлучення із дружиною, і врешті-решт переоцінку цінностей. Книжка була цікава як занурення в атмосферу Канн фестивальних, а загалом геть для мене нетипова і я навряд чи кому б її радила для прочитання.

Люсі-Мод Монтгомері "Енн із Шелестких тополь"

Зробила приємне відкриття, що це лише четверта книжка, а, отже, попереду ще чотири - юху-у!

Енн мене зачаровує. Мені завжди хочеться затримати її прочитання надовше, однак і відірватись несила. 

Барбара Космовська "Буба"

Книжка мені спочатку зовсім не пішла, нагадувала якийсь поганенький телевізійний комедійний серіал. "Кава з кардамоном" мені однозначно сподобалась більше. Зрештою, "Бубу" я таки дочитала і отримала деяке читацьке задоволення.

Юрій Винничук "Танго смерті"

Розділ з "Оссоленіумом" - то таке пряме відсилання до Умберто Еко. Дуже якісна проза, насичена, яскрава. Просякнута Львовом. Прочитала на одному подиху.

 І ще двійко фільмів.
"Відкрий очі" Аменабара. Напряжний. Зате з Пенелопою Круз.

Коли наші діти виростуть, ми нарешті зможемо залишитися вдвох - настануть наші найкращі часи :-) Легке і приємне французьке кіно з Фанні Ардан.

І там море.

Ледь не забула про чудове кіно з чудовою Кірою Найтлі. От його дуже раджу. Таке дуже ранньоосіннє і
тепле. 

Така різна війна

Книги незабаром обіцяють стати в Україні справжнім предметом розкоші. Ціна все росте, з нового року видавцям буде знято деякі і так невеликі пільги. Воно ж нормально в умовах війни, і нема наче чого скаржитись. Просто то як ще один удар під дих. Ще трішки менше повітря. У горах кисень розріджений. Люди у горах старіють повільніше, а попадаючи на рівнину, відчувають щось схоже на кисневу ейфорію. Щось схоже цьому відчули, певно, спраглі книжок і знань, коли врешті впала залізна завіса і всі, хто хотів, отримали доступ до омріяного. То ж, сподіваюсь, станемо трішки сильнішими, трішки загартованішими. Те, що нас не вбиває, робить сильнішими - начебто так. 

Жодна електронна читалка не може замінити мені книжки. Естетику книжку, любовну роботу тих людей, які над нею працювали - це відчувається, і матеріальне втілення цих тонких речей мені важливе.

А поки читаю про війну. Явну і не дуже. Близьку у часі і просторі. Вона відгукується болем. Однак не перекреслює все те добре і гарне, що варто берегти. Моя боротьба - це щільний простір любові в собі і довкола себе. І в цій боротьбі теж не без поразок

Міленко Єргович "Історії про людей і тварин"

Короткі оповідання про людей та їх тварин на тлі балканських конфліктів минулого століття. "Міленко Єрґович, визнаний майстер стилю, тонко оперує побутовими реліями, які під його пером перетворюються у потужні символи."

Левон Хечоян "Ладанові дерева"

"Левон Хечоян належить до нового покоління вірменських письменників і є ровесником українським вісімдесятників. Він брав у участь у військовому конфлікті в Нагорному Карабасі. Тема війни, трагічні сторінки вірменської історії, тема суворого щоденного життя гірських глибинок є центральними у творчості письменника. Його твори широко перекладалися на різні мови. «Ладанові дерева» – вибрані твори письменника, яким властива сконденсована напруга, лаконічність вислову та опис людини, яка знаходиться в граничних ситуаціях."

От. Важко мені писати про такі книжки. Важко їх читати.

Тернопіль подарував трішки відпочинку із книгами геть відмінними, написаними в різний час, в різних країнах, однак їх об'єднало те, що вони обидві написані жінками і куплені мною а книгарні "Є" в Тернополі :-)

Зою Казанжи мені було цікаво прочитати з огляду того, що вона з Одеси. Спочатку книжка

мене дещо обурила: суцільні історії про нещасливе подружнє життя, потім плакала над нею на кухні в бабусі, поки всі спали, зрештою, дочитала і вирішила віддати в ті невеличкі книжкові шафи, що їх облаштували в нас на зупинках. Вона туди дуже пасуватиме.

А цю книжечку я читала в наметі з ліхтариком, в обідню спеку, доки Меласька спала і просто цвіла і пахла. Ех, зараз мені найбільше душа до такого лежить. Довкола так багато болю, страху, ненависті, несправедливості. Треба ж то якось врівноважувати.

Фільм про авторку "Мері Поппінс" та екранізацію цієї книги Диснеєм. Автор сценарію геть не вселяє надію батькам, які думають, що якось воно обійдеться, і їхня поведінка не відобразиться на їхніх дітях :-)

З поезією значно інтимніше ніж з прозою. Вона або твоя або ні. ЇЇ не проковтнеш за раз, нею слід смакувати як добрим вином. Проза - вона як їжа, а поезія - вода чи вино.

Поезії Галини Крук я чула не раз на книжковому форумі. Але на слух якось їх не сприйняла, або просто вони були тоді ще не моїми. А в її збірку "Співіснування" закохалась.

сентиментальна історія: він любить її, а вона – його
і це так незвично у світі, далекому від симетрії
острів посеред моря, а моря того – огого
хвилі їм лижуть руки і рукави нею плетених свeтрів.

що робити з любов'ю, коли вона заходить в зеніт
двоє дорослих людей зі своїми мухами й левами.
жоден із нас не острів, а цілий загублений світ,
із кручами та покрученими 
на прибережних пісках деревами.

все що не кинеш у воду, з часом піде на дно – 
віри гірчичне зерно, глузду камінь наріжний
а любов – іде по воді, їй одне в голові: 
він вона воно
і бог її – ніжність

"ФІЛЬТРУЙ БАЗАР, ПОЕЗІЄ..."

ось уже стільки років шукаєш слова,
яке пасувало б для цієї в тобі діри
для цих пустирів з котлованами,
порожніми до пори
для цих бур'янів,
що глушать недоглянуті голоси дітвори
для цих тіток,
що істерично викрикують комусь:
"ще мені тут поговори!"
для цього хлопчика з ДЦП,
що знуджено дивиться на усе це згори

а слово ніяк не знаходиться,
нема таких слів, нема таких рим
залізобетонні конструкції совка у підкірці –
не ножичком поверх кори.
бо що ти можеш їм протиставити –
проти їхніх ракових біломорів і прим,
проти їхніх жінок,
що пройшли пергідроль і шкрябанки,
рим і крим,
проти їхнього життєвого досвіду в цій дірі постаріти,
а точніше - народитися відразу старим

так що - фільтруй базар, поезіє, накладай грим


А ось із Іриною Старовойт у мене не склалось... :-)
Можливо, якось іншим разом. Або не в цьому житті.

Грег Мортенсон "Три чашки чая"

Книга про те, як один американець хотів зійти на К2 а натомість збудував десятки шкіл в Пакистані та Афганістані. Про те, в яких різних умовах живуть люди. Про тероризм і красу гір. 

Постать автора неоднозначна, йому багато закидають. Насамперед те, що більшість описаного в книзі неправда, і що більшість грошей він присвоїв собі. 

І вона направду наскрізь американська. Прочитала на одному диханні, хоча навіть не знаю чи рекомендувати, бо якось сумно виходить, якщо то все брехня.

В українському перекладі немає.

Йозеф Рот "Марш Радецького"

Ще в студентському віці прочитала дві збірки оповідань Рота. І побачивши новеньке видання романів від "А-ба-би-га-ла-ма-ги", не могла пройти повз. Рот - це, як на мене, маст рід для усіх тих, хто хоч трішки любить те, що пов'язано з Австро-Угорською імперією. Тобто тим, хто живе у Львові, Рот просто рекомендований для кращого розуміння. Майже одноліток Шульца, який з Дрогобича, Рот народився в Бродах (або в поближньому селі, конче не встановлено) і обрав мовою письма німецьку, тоді як Шульц польську. Однак вони обидва прочитуються як письменники українські, настільки вони закорінені в цю землю. 

Романом візитною карткою Йозефа Рота вважається "Марш Радецького", який розповідає про кілька поколінь родини на тлі розпаду імперії. Написаний в класичній манері. Прихопила цю книгу зі собою до Теребеж, тобто майже безпосередньо у ті місця, про які йде мова в романі. Перебуваючи абсолютно поза інтернетом, розкошуючи природою і суничками, я цей тиждень жила в тій добі, про яку пише Рот.

"Коли мої діти не слухаються мене, то я лише силкуюся не втратити гідності. Це все, що можна зробити. Я часом на них дивлюся, коли вони сплять. Їхні обличчя здаються мені тоді зовсім чужими, я ледве впізнаю їх і бачу, що це чужі мені люди, люди того часу, який лише надходить і до якого я не доживу. Вони ще зовсім малі, мої діти! Одному - вісім, другому - десять, і в них уві сні кругленькі рум'яні личка. А проте в цих сонних личках дуже багато жорстокого. Іноді мені здається, що то вже жорстокість їхнього часу, жорстокість майбутнього проступає на обличчях дітей уві сні. Я не хотів би дожити до того часу!"

Чудова проза, багата яскравими образами, інтуїтивно правдива. Класика, одним словом. І цукру там нема, якшо шо.

Мені пощастило. Моє дитинство було довгим і наївним, десь так років до сімнадцяти :-) Мені досі подобаються романтичні і добрі історії дівчаток-підлітків, щось на зразок "Енн із зелених дахів". В десятому класі я цілком серйозно не могла вирішити, хто мені більше до вподоби: Анжеліка Голонів чи Консуело Жорж Санд. Зрештою, ці два типажі цілком собі мирно можуть зжитися і нікому від того зле не буде.
Нещодавно прочитала другу частину "Невгамовної Кейті", бо першу подарувала, не встигнувши прочитати. Книжка частково автобіографічна, бо писана з себе, через це і правдива. Першу збірку оповідань автора книги, Сьюзен Кулідж, редагувала Луїза Мей Елькотт (автор роману "Маленькі жінки", одного з моїх улюблених).
Сподобався факт, який вичитала тут, що "на обкладинці першого видання книги «Що зробила Кейті» було зображено американських коників-стрибунців, які англійською звуться не інакше як «katydid» – дослівно «кейтізробила»".

І два дівчачі фільми до настрою: "Fairy Tail" і "Tuck everlasting". Перший розповідає про двох дівчаток, які сфотографували ельфів, аби показати батькам, щоб ті їм повірили, і що з того всього вийшло. Базується на реальній історії, яка трапилась у 1917 в Англії. 

Другий фільм "Безсмертні Таки" знятий по роману 1975 року Наталі Бебітт , який вже став класикою дитячої літератури. В головній ролі Рорі Гілмор :-) Основний меседж такий: "Не бійся смерті, бійся не прожитого життя". Що я і пішла робити - проживати життя, тобто))
Ну і для натхнення кілька гарних картинок до теми тут.

ПроЧитання

"Хочу сказати, що я ненавиджу рейтинги. Не можу зупинитися на якійсь певній кількості, бо мені здається це як осмислення складання букету. Це коли зрізаєш першу квітку і потому вона уже вимагає другої і ти вже вибираєш другу. А вони вже вимагають третьої, а третя вже не є будь яка, вона має враховуватися попередніми двома. Так цей ряд книжок у кожного індивідуальний і він набирається. Так до попередньої притягується наступна. Для мене я би радив пробувати, радив пробувати на смак різні книжки і втому числі я би радив у книгарнях зупинятися на кількох сторінках тих книжок які нічо не промовляють і трьох сторінок досить для того, щоб торкнуло, щоб показало, чи воно для тебе чи ні. Сюжет ти не зрозумієш, але сама побудова покаже чи вона пасує тобі. Ну і тепер є велика можливість всяких електронних бібліотек. Це є неправдою, що існують книжки, які обов’язково треба прочитати всім, і так само я не вірю, що є книжки, які ніякому разі не варто читати. Книжки, література це є діалог з якоюсь людиною через певний час і розумієш чи тобі хочеться з ним далі говорити, чи не хочеться, чи ця людина гідник, чи негідник, чи мудра, чи дурак, але тут ідеться про діалог і читання це скорше є діалог, а не набирання якогось скарбу".

Тарас Прохасько

Писання блогу для мене - такий собі спосіб проговорити для себе важливе, дрібниці, які не хочу забути. Часом воно дістає неочікуваний розвиток. І така собі інтрига вільного плавання чогось твого.

Колись на день народження дівчата подарували новий на той час роман Андруховича. Він мені тоді геть не пішов, бо я очікувала від нього тієї феєрії мови, яка мене вразила в "Перверзії". А цими днями я до нього повернулась, щоб просто отримати кайф від розмови, від смачної оповіді. Оповідач так нічо, троха позер, зате не без шарму. І я із задоволенням роблю зацікавлено-задивнений вигляд у цій виставі одного актора для одного глядача.

Моя голуба книжечка

Я люблю пірнати. Тільки не у воду а в книжки. А випірнувши й обсихаючи, загорнувшись у коцик, обійми, щоденні справи, смакувати собі відчуття буття там.

Книжка Зірки Мензатюк "Як я руйнувала імперію" чудова :-) Бо для підлітків. Бо про руйнування Радянського Союзу. Бо ці кульбабки на обкладинці - я в них закохалась. Легкі і вічні, проминальні, дитячі, білі баранчики жовтих курчат-сонечок. Щирі, прості і правдиві як ця оповідь. Наповнені суб'єктивним як особисті спогади про кульбабки, отим малим, що творить велике і спільне.

Подражаніє (жаданіє і подорожаніє)

Останнє читане

Два дні в мами (пишу в мами, бо таки в мами то в мами :-) де смачно накормлять і можна читати книжки) не пройшли "всуху". Ковтнула "ЛСД". Легкі наркотики. а шо? на таке не підсядеш але часом можна собі дозволити. 

З Жаданом все складніше. Купила цю книжку Тарикові, і сама неочіковано для себе влипла, правда, на разі розлипла і не дочитала до кінця. Його проза для мене виявилась настільки густою і намацальною. що довелось спригнути, бо мені важко в ній стало жити, з нею жити, так жити. Бо то певний спосіб бачення, світо-бачення, думання і сприймання. Отаке. Але круто. Куди там ЛСД.

Якщо я і в якомусь тренді, то хіба в книжковому. Моя маленька мрія-бажання здійснилася і цього тижня я побувала в книгарні, звідки вийшла з кількома книжечками. Дві з них вже прочитала, от і хочу поділитися враженнями.

Саллі Грін "Напівлихий" (Видавництво Старого лева). Нещодавно зрозуміла, що якось не пощастило мені у свої років 14-17 натрапити на якісну підліткову літературу. Вірогідно й тому, що не було її по суті доступної, ні рідної ні перекладеної. От і заповнюю тепер цю прогалину. Роман "Напівлихий" ковтнула дуже швидко. Гарна палітурка, гарний переклад (Морозова), спочатку, правда, дуже мені нагадував "Спадкоємця" Дяченків. Але дочитавши до кінця, вирішила, що наступну частину почитаю, мабуть, теж. Кортить таки дізнатись, що буде далі.
Погоджуюсь із Бєгловим в тому, що ця книжка дуже кінематогріфічна і в чомусь про нас і приєднуюсь до рекомендацій.

Катерина Бабкіна "Соня" (Фоліо). Дивилась відео з презентації "Соні" і думала: блін, кльово дивитись гарно змонтований ролик презентації книжки української, молодої авторки. То ще в контексті того, що читаю Забужко якраз про те, як вона вболівала (думаю і вболіває, але в минулому часі, бо читаю її листування) за те, щоб українська література врешті була трендовою, не маргінальною. От мені видається, що те, що відбувається довкола цих книжок, і є таким намаганням. Хоча, яка там трендовість при таких мізерних накладах. Але хай буде. А книжка, між іншим, незлецька і дуже по-весняному життєствердна.
Роман номінувався на "Книгу року 2013" за версією BBC і рецензію на нього можна почитати на ЛітАкценті.