От не пишеться мені про погане, якось так принципово, чи шо :-)) Створюю позитивний образ. Зосереджуюсь на хорошому, во ))) Тяжко мені з двома моїми спиногризиками, от і в блозі доводиться писати з нацицничком на колінах))). Хоч і весело місцями, звісно, не без того. 

Переглянули з Тариком фільми за рекомендаціями Яськіва. Цитуючи Тарика "Як я звик до хорошого кіно, інакше вже й дивитись не можу". Дві чудові екранізації чудових романів, не знаю, чи матиму час їх прочитати, але "Розмальовану вуаль" Моема вже маю на електронній книжці.

Не вмію про кіно сказати краще ніж Яськів, тож просто його процитую. Про цей фільм і не тільки можна знайти тут., на сайті Олега Яськіва "Простір Кіно". Слово Маестро:

"Фільм “Нічний потяг до Лісабону” видатного данського режисера Білле Аугуста – про повернення до власних образів, які ми бачили у мріях на початку дорослого життя.

Білле Аугуста – визнаний інтелектуал, естет і гуманіст у європейському кінематографі. Більшість його фільмів – серйозні дослідження людської природи та світових культурних і політичних сюжетів, які знаходили глибокий відгук у вдячних глядачів та суворих кінокритиків.

І новий його фільм, знятий за романом-бестселлером Паскаля Мерсьє, зроблено з величезною повагою до слова і думки. Він взагалі дивовижно герметичний і універсальний. Рідко який фільм можна слухати з закритими очима, віддавши власній фантазії владу знімати своє кіно. З іншого боку, цей фільм можна дивитись і без звуку, насолоджуючись зображенням та за грою акторів складаючи власні діалоги. Саме глядач стає справжнім автором фільму, тому що все найголовніше відбувається всередині людини. Такий ефект – найбільший успіх будь-якого режисера і одна з таємниць творчого стилю Аугуста."

Ну а  "Розмальована вуаль" Керрана мене просто підкорила. Кіно просто розкішне.

"Фільм занурює у дивовижну атмосферу, насичену запахами, музикою, краєвидами і на цьому тлі – найголовніше – справжніми людськими характерами, які живуть, кохають, помиляються, здобувають. Орієнтальні, схожі на старий китайський живопис пейзажі, високі стосунки епохи джазу та місіонерських вчинків, кохання та ерзац, виплекані на аристократичному вихованні. Усе це не лише дуже красиво, але й по-справжньому переконливо. Такі речі не називають «мелодрамами», а хустинки та попкорн особливо недоречні."  - Олег Яськів

.

Відвоювала для себе півгодинки часу, добре, коли бабуся троха побавить внуків. 

Минулого тижня реалізували нашу ідею річної давності з переглядом мультиків на подвір'ї. У Вікусі було день народження, то ж ми мали тортик і фрукти і мультики на десерт. Дивились першого дня про фей на замовлення уродинниці, а наступного "Тоторо". Правда, я не встигла скачати українською, і ми дивились російською мовою. Любко наступного дня мені сказав, що то непорядок "Ми ж живемо в Україні, ми ж українці, і мультики повинні дивитись українською." Наслідки виховання, ггг :-))

Нещодавно малював на стіні в дитячій машикну і назвав її сонячний промінчик, бо "вона така лагідна". Став страшенно мамо-татівський, донедавно був дуже татковий, а тепер дуже наш. Не хоче ніде лишатися, дуже хоче бути всюди з нами, при чому, щоб ми були всі разом. З осені записала його в садочок і троха переживаю, що з того буде.

Іменинниця

Меласька в наших лісових хащах 

Мені пощастило. Моє дитинство було довгим і наївним, десь так років до сімнадцяти :-) Мені досі подобаються романтичні і добрі історії дівчаток-підлітків, щось на зразок "Енн із зелених дахів". В десятому класі я цілком серйозно не могла вирішити, хто мені більше до вподоби: Анжеліка Голонів чи Консуело Жорж Санд. Зрештою, ці два типажі цілком собі мирно можуть зжитися і нікому від того зле не буде.
Нещодавно прочитала другу частину "Невгамовної Кейті", бо першу подарувала, не встигнувши прочитати. Книжка частково автобіографічна, бо писана з себе, через це і правдива. Першу збірку оповідань автора книги, Сьюзен Кулідж, редагувала Луїза Мей Елькотт (автор роману "Маленькі жінки", одного з моїх улюблених).
Сподобався факт, який вичитала тут, що "на обкладинці першого видання книги «Що зробила Кейті» було зображено американських коників-стрибунців, які англійською звуться не інакше як «katydid» – дослівно «кейтізробила»".

І два дівчачі фільми до настрою: "Fairy Tail" і "Tuck everlasting". Перший розповідає про двох дівчаток, які сфотографували ельфів, аби показати батькам, щоб ті їм повірили, і що з того всього вийшло. Базується на реальній історії, яка трапилась у 1917 в Англії. 

Другий фільм "Безсмертні Таки" знятий по роману 1975 року Наталі Бебітт , який вже став класикою дитячої літератури. В головній ролі Рорі Гілмор :-) Основний меседж такий: "Не бійся смерті, бійся не прожитого життя". Що я і пішла робити - проживати життя, тобто))
Ну і для натхнення кілька гарних картинок до теми тут.

ПроЧитання

"Хочу сказати, що я ненавиджу рейтинги. Не можу зупинитися на якійсь певній кількості, бо мені здається це як осмислення складання букету. Це коли зрізаєш першу квітку і потому вона уже вимагає другої і ти вже вибираєш другу. А вони вже вимагають третьої, а третя вже не є будь яка, вона має враховуватися попередніми двома. Так цей ряд книжок у кожного індивідуальний і він набирається. Так до попередньої притягується наступна. Для мене я би радив пробувати, радив пробувати на смак різні книжки і втому числі я би радив у книгарнях зупинятися на кількох сторінках тих книжок які нічо не промовляють і трьох сторінок досить для того, щоб торкнуло, щоб показало, чи воно для тебе чи ні. Сюжет ти не зрозумієш, але сама побудова покаже чи вона пасує тобі. Ну і тепер є велика можливість всяких електронних бібліотек. Це є неправдою, що існують книжки, які обов’язково треба прочитати всім, і так само я не вірю, що є книжки, які ніякому разі не варто читати. Книжки, література це є діалог з якоюсь людиною через певний час і розумієш чи тобі хочеться з ним далі говорити, чи не хочеться, чи ця людина гідник, чи негідник, чи мудра, чи дурак, але тут ідеться про діалог і читання це скорше є діалог, а не набирання якогось скарбу".

Тарас Прохасько

Писання блогу для мене - такий собі спосіб проговорити для себе важливе, дрібниці, які не хочу забути. Часом воно дістає неочікуваний розвиток. І така собі інтрига вільного плавання чогось твого.

Колись на день народження дівчата подарували новий на той час роман Андруховича. Він мені тоді геть не пішов, бо я очікувала від нього тієї феєрії мови, яка мене вразила в "Перверзії". А цими днями я до нього повернулась, щоб просто отримати кайф від розмови, від смачної оповіді. Оповідач так нічо, троха позер, зате не без шарму. І я із задоволенням роблю зацікавлено-задивнений вигляд у цій виставі одного актора для одного глядача.

Про всіляке і різне

Меласька температурить четвертий день, найвища температура вже позаду, але я вже так хочу гуляяяти. Меланка така дуже температурна дівчинка. І так відразу під сорок. Коли я ще ходила вагітною Любком, то думала, ні, тільки не гарячка в дитини, я цього так боюсь. Нічо, звикла. Вчора вийшла з нею в слінгу, бо ж не зима, і в неї було в першій половині лише 37. То одна сусідка філософськи сказала "не знаю, не знаю, наша лікарка категорично не дозволяє з температурою надвір", а інша від Тарасових слів, що в Меланки температура зі зблідлим обличчям поспішно сховалась з малим вдома. ггг :-) 

Надворі фантастичні пахощі цвіту дерев і кущів, а на нашій трояндочці пуп'янок. Вчора ввечері зробила напій з м'яти, паличок кориці і свіжої трускавки. Ідеальне поєднання. Кожен смак яскравий, естетика вигляду лише яка! Жаль, що в нас немає прозорого горня чи чайничка для такої довершеної краси. Мама привезли від дідуся з бабусею гору салату-шпинату-руколи. Мрію про свій маленький городик для зеленого щастя.в

І взагалі багато мрію: про море, відпочинок, сунички, кімнатки для діток, більше Нашого простору для нас з Тариком, про квитки на гарний концерт, хочу на Крихітку і на Карпу, нєожиданно да :-) 

Поміж дітьми зав'язались незлецькі сестринсько-братські стосунки. Меланка цьомає Любчика і гладить його по голові, правда, після цього може вщипнути чи потягнути за волосся, майже не протестуючи віддає йому майже все :-) Любко тішиться, коли вона йому всміхається, каже, що вона красунечка і по його очах видно, що вона йому небайдужа. При цьому вони звісно ж конкурують за нашу увагу як без цього. Але то вже якось внормувалось і не викликає вибухів плачу і роздратування. Взагалі, двійко дітей - то з одного боку важче та все ж і легше. І значно цікавіше. Минулись мої страхи перших місяців про те, як я зможе приділяти час і увагу обом, чи вистачить мені любові і сили, воно все так природньо стало на свої місця. 

Книжкова злодійка

 Кіно "Книжкова злодійка" виявився екранізацією роману австралійського письменника Маркуса Зузака. Книжка, так виглядає, варта уваги, бо фільм мені сподобався дуже. А книжки зазвичай набагато сильніше за свої екранізації. Одним із героїв є смерть, яка розповідає історію німецької дівчинки в часи Другої Світової. 

Історія непроста. Хіба може бути просто в часі війни? Проте навіть коли непросто деяким людям вдається зберігати в собі світло, гідність, радіти простим речам, чинити добро, бо інакше не можуть.

Замальовка

Діти заснули в дорозі додому в машині. Якщо спробувати розбудити - прокинуться і будуть кимизити, бо не доспали. Що ж обираю двогодинне сидіння в машині з Меланкою на руках. Хочу їсти і в туалет. Зате діти виспались, а я трохи подрімала і побалакала по телефону. Ех, чому вони вдвох не сплять кожного дня дома?

Прокинулись. Йдемо додому. Любко голодний. П'ята година все ж таки, а він лише снідав. Подлубався ложкою в їжі і говорить, бігає і робить все що завгодно лише не їсть. Спробувала помогти :-) на другій ложці моє терпіння здалося, бо перша ложка доскіпливо вивчалась на вміст не знаю чого, а друга випригнула з рота. 

- Мамусю, цукерочку.

- Ти не поїв. Цукерки їдять ті, хто пообідав.

- УУУ, я не хочу бути голодним.

- Хочеш яблуко?

Відкусив шматочок. Із хитрющим виглядом: цуукерочку!

- Шматочок яблука не рахується.

За той час Меланка попісялась, Любко бігав покакати, я їла сама і мила посуд, Меланка намагалась перекинути все, що їли ми з Любком. 

До чого це я? :-) З днем матері, да) Цвітуйочки і донт воррі, бі хеппі

п.с. пишу я це навстоячки, бо інакше на колінах одразу опиняється одне-двійко дітлахів, які скидають все зі столу, розмальовують блокноти, скандують "мультик-мультик"

Наші останні майстрування

Літачок у підтримку нашій армії

Відкриточка для бабусі

Рожеві окуляри (ну майже, вони червоні)

 Відкриточка для ще однієї бабусі (то вже повністю по Любковій задумці)

Ось таке. То все Любко і Тарик. В мого коханого золоті руки, і я не втомлююсь йому це говорити. А я трішки відлинюю (хоча ініціатор відкриточки я, і картинку в неті знайшла теж я :-)). Вже тиждень якась невизначено хвора, пропустила кілька занять з йоги. Тішу себе надією, що з Меланкою усіляких фей і принцес вже точно робитиму я, але не факт, не факт )))

Не нове кіно. Вже давно хотіла подивитись. "Уілл Хантінг" сподобався дуже, а у фільмі Вуді Аллена найкраща, мабуть, таки обкладинка. Не стала я поціновувачкою Аллена.

Моя голуба книжечка

Я люблю пірнати. Тільки не у воду а в книжки. А випірнувши й обсихаючи, загорнувшись у коцик, обійми, щоденні справи, смакувати собі відчуття буття там.

Книжка Зірки Мензатюк "Як я руйнувала імперію" чудова :-) Бо для підлітків. Бо про руйнування Радянського Союзу. Бо ці кульбабки на обкладинці - я в них закохалась. Легкі і вічні, проминальні, дитячі, білі баранчики жовтих курчат-сонечок. Щирі, прості і правдиві як ця оповідь. Наповнені суб'єктивним як особисті спогади про кульбабки, отим малим, що творить велике і спільне.

Наша перша довша цьогорічна мандрівка відбулася! І не куди-куди, а в піднебесну Гуцулію, на батьківщину ліжників, на обійстя дуже файної газдині, майстрині і просто чудової жінки і людини. І я вельми вдячна Богові і усім людям, до яких підв'язана ниточками, що не спригнула зі своєї ідеї поїхати на Черемош-фест. 

Ми з Тариком вперше побували в Криворівні, Яворові, Верховині. З дітками мали гарні прогульки, кидали камінчики до річечки, бачили саламандр і ящірок, назбирали травичок на чайчик. Нас смачно годували, ми собі гарно спали і щоранку визирали крізь шибки на гори. Пили молочко від корови Комашки, гладили бичка Гриця  і познайомились з коником Голубом. Так назвати худібку можуть тільки добрі люди, тож обіди  і вечері були присмачені ще й доброю розмовою. Скрізь сохли, лежали, висіли і  просто собі були ліжники, до яких я раніше не мала особливих сантиментів. але тепер вже троха маю. Яворів - то єдина село, де роблять ліжники майстри. В селі є три валила - то такі водяні пральні, без яких неможливе ліжникарство. І форельне господарсто поруч водоспадів. А довкола - неймовірної краси гори, чого Сокільський хребет лише вартує. З вікон хатки, де ми жили, було видно церкву і хату-гражду.

Дорога ніби й не далека, проте з дітьми і франківсьми дорогами видається і не близькою. По дорозі туди зупинялись на симаптичному озерці в Моршині, де слухали геть незлецький концерт місцевих жаб.

Малібу, йо! Меланка гарно викупалась в тині, вдруге я її переодягала у Ворохті, де вона від майже безперервного цицьонаминання все оббекала. З такими мінімальними втратами ми прибули на місце.

Інструмент Колі, який має серйозний намір стати музикою

Наша дитяча збірна і ми з Наталею і Меланкою на фоні

Коля і його знамениті брови

Повертались ми під супровід дощику, що нас тішило, а у Львові нас зустрів розкішний захід сонця з нашого вікна. Хоча сьогодні брр як холодно і в мене забитий козами ніс.