Отак іти назустріч сонцю, примруживши очі
Назустріч людям, ним осяяних
І нічого не бачити
Окрім таких гарних
у його промінні
таких світлих

людей

Кіно

 Цей фільм дивились ще на морі. Сильний. Складна дитина, яка опинилася в дуже складній ситуації після смерті батька. Дуже гарний образ батька, який зіграв Том Генкс. Особливо мені подобалася, як він ставився до своєї дружини. Ще дуже гарні образи бабусі і дідуся. Одним словом, фільм як на мене дуже "маст сі". Його можна розносити на фрази. А більше на багатозначні погляди. І той хлопчик, як він то зігрів?!

А це кіно французьке. І з Жераром Депардьє. На любителя, і мені таке подобається. В центрі зав'язки - встановлення опіки над дитиною бездітною сімєю. Дитина - чорненький кароокий араб, в розпалі війна за незалежність в Алжирі. Містечко, в якому живе сім'я, яка приймає дитину, дуже арабоненависницьке. Міжнаціональна нетерпимість, подружня зрада, життя маленького консервативного містечко - такий собі фон. На ньому прості люди, які хочуть любити і бути любленими. 

Якось воно все аж дуже з гепі ендом - вміють французи тішитися життю. Тільки гепі енд той - такий французький а не американський, лайт чи шо.

Петсон і Фіндус

Рекомендую бомбезну серію книжечок норвезького письменника Свена Нурдквіста в не менш блискучому перекладі Галини Кирпи про дідуся Петсона та його кота Фіндуса. 

Книжки недаремно мега популярні в усьому світі (виявляється є вже 26 серій мультфільму - завтра досліджуватиму з дітьми), бо вони якось по-справжньому дитячі. Автор не заграє і не моралізує, його історії прості і чесні, смішні і капосні водночас. І навіть кіт, що розмовляє геть не здається якимось казковим, несправжнім. Нурдквісту вдалося створити маленький світ, який живе поруч з дорослим і справжнім, від того не стаючи не справжнім. Крім того автор сам малює бомбезні ілюстрації. До слова, книжки цікаво розглядати навіть дворічній Меланці.

Ця мені особливо сподобалась

А цю хочу діткам на Миколая

Перші прочитані форумні придбання

Софія Андрухович "Фелікс Австрія" (ВСЛ)

Цей роман якось і хвалити вже наче зайве, адже його називають найкращим українським романам цього року. І цілком заслужено, на мою думку. Гарний доладний текст, який міг би бути й більшим за об'ємом, я б ще залюбки дізналась більше і про Петра, якого зараз найбільше жаліє Тарик, читаючи роман, і про Йосифа. Однак йому пасує саме такий об'єм, який дозволяє вифантазовувати, що ж там недомовлено. 

Головні героїні роману - русинка-українка Стефа, від якої ведеться розповідь, служниця, та її пані Аделя. Однак стосунки між дорослими жінками, які виросли з дитинства вкупі без матерів, геть не обмежуються простою схемою пані-служниця. Тут, як казав Юрій Макаром на презентації роману на книжковому форумі і приховане лгбт і садомазо. А ще Бруно Шульц і Йозеф Рот. Хоча ні, не приховані, а дуже навіть явні. І це все на фоні завмираючих відблисків австро-угорської імперії та Франика-Станіслава 1900 року з усіма живописними та мовними деталями. 

Одним словом, гарний "настояний" роман, як пише Євген Стасіневич. От ще чекаю на присуд Тарика після прочитання. 

Лілі Хайд "Омріяний край" (Дуліби)

Ще одна книжка, яку прочитала на одному подисі. Роман англійської письменниці про кримських татар, який цьогоріч вийшов перекладом в Україні. 

В центрі оповіді дівчинка Сафі, яка народилася і Узбекистані, коли радянська влада вивезла усю її родини в 1945 році. На початку незалежності України її сімя як і багато сімей кримських татар повертаються на свою батьківщину, про яку так мріяли, та не все так солодко, як багатьом мріялося. Тут і неприйняття місцевими, опір вдали, зрештою зруйновані ілюзії, бо за 50 років багато що змінилося. Оповідь переплітається історіями дідуся, який пережив війну і депортацію і чудовими фото на початку кожного розділу. 

Дізналася для себе багато нового про народ, який є часткою країни, в якій живу, про який до подій цієї весни і не задумувалась, перед яким знову випробування спадкоємицею імперії, яка їх прогнала з рідного дому. 

Зрештою, ця книжка - наука для кожного, жива історія, свідки якої ще живі.

Нова чудова книжечка для підлітків

Дзвінка Матіяш "День сніговика" (літературна агенція "Discursus")

Нова книжечки від однієї з моїх улюблених письменниць Дзвінки Матіяш. Цього разу для підлітків та ще й новій серії, у якій вже вийшло окрім неї ще дві книжечки. На презентації своєї книжки "Історії про троянди, сіль і дощ" у книгарні "Є" минулого книжкового форуму Дзвінка поділилася, що хоче написати окрему книжку про одну з героїнь. Я не забула і дуже чекаю. 

"День сніговика" - роман-антиутопія про стерилізоване від снігу, кольорів, природної їжі, сміху, дерев, снів і багатьох чудових і потрібних речей суспільство. Головна героїня Ірма і маленький хлопчик, які "скупані в снігові" мають особливу місію, про яку не здогадуються. Вони живуть в особливому Медовому місті, де тече теж особлива Медова річка, якої боїться сам тиран, який править країною. 

Книжка неймовірно тепла, наповнена простою магією: бабусині млинці, плетені шалики з думкою про того, для кого цей шалик плететься, очищувальна сила сліз.  Про цю магію і говорив чарівник Хаул Софі з "Мандрівного замку Хаулу". Цією магією може оволодіти кожен, в кого відкрите серце. 

Коли я читала цю книжку, мені постійно хотілося дякувати Дзвінці. За такий гарний і добрий текст, який до сліз в мені резонував. Дякую, Дзвінко!

Велико Тарново. Місто безпритульних котів і графіті, місто-в-горах.

Болгарія - країна сюрпризів. "Це вам не Швейцарія" - сказав капітан нашого човна, виправдовуючись за рибалок, які ловили рибу в забороненій заповідній зоні. І добре, а шо?Європою тут пахне на дорогах, які поза сумнівом кращі як у нас. А так добре знайомий душок совку важко витравити за такий невеликий проміжок часу. За той проміжок все ж встигло вирости нове покоління, яке малює чудові графіті у колишній столиці Болгарії, місті, схожому на гніздо в горах, де вулички одна понад одною, з одного боку будинок може має три а  з другого чотирнадцять поверхів (це екстремальний варіант але є і таке). 

Щось має спільного з Кам"янцем - щонайменше фортецю у закруті річки. Серед сучасних виконаних в темних кольорах розписів відбудованого храму Меланка почувалась геть як удома, танцювала і випробовувала відлуння.

Мандри з дітьми вносять свої корективи. Обідню пору краще проспати в готелі. Щоразу доводиться зупинятися і пристосовувати свою ходу до темпу дітей або ж носити гавриків на руках, чого вони не завжди хочуть. Вночі теж не полазиш містом, хоч так хочеться… А ще треба регулярно їсти, інакше доведеться слухати голодне ниття. Ми були готовими до всього цього, але спогади мандрів удвох і розуміння, що можливо більше в цьому місце не доведеться побувати, зманювали дещо інакшими перспективами проведення нашого дня. То ж доводиться шукати консенсусу. От приміром, ми побували у мультимедійному історичному музеї, що знаходився неподалік фортеці і нашого готелю, де Любкові дуже сподобалось. Пробіглись довколишніми вуличками, де біля кожного будиночку по кілька вуличних  котів, на утримання яких тут старанно збирають кошти, врешті купили подарунки, що теж виявилось нелегкою справою з огляду на дітей. Поїли в чи не найкращому ресторані старого міста (справді смачно). В старій частині багато покинутих будинків. Це місце пенсіонерів і котів. Ремонту ні, лише реставрація J То й простору для молодого життя залишається небагато. Молодь у нових кварталах, в які мені дуже праглося потрапити, однак вже ніяк не було змоги. Заінтригували оголошення про безкоштовні екскурсії кожного дня о шостій, які обіцяли показати живе пульсуюче місто. Ми ж бо споглядали лише декорації для туристів, однак за той час, який ми виділили перед дорогою більшого собі дозволити не могли.

 Нехай буде таким наше перше знайомство. За містом є ще чарівні водоспади і річечка проміж гір зі старими підвісними мостиками. Вранці ми виїхали ще до схід сонці, то ж навіть обриси гір губились в темряві. Попереду два кордони, Румунія, яку я геть не помітила по дорозі до Болгарії.

Останній день наших літніх мандрів, які завершились восени, ми зустріли у Галичі. Пахло нагрітими яблуками, мукали корови, місцевий дядько з пораненням повернувся з-під Слов’янська і показував на фото свого коня, розповідав про внука. Тарик подивлявся жезлу Митрополита Андрея, який можна оглянути в тутешньому музеї в митрополичих палатах. Мені хотілось залишитись тут доки тепло, доки можна харчуватись усіма цими яблуками, грушами, горіхами, що самі падають до рук. Мені хотілось аби подорож тривала, аби ми отак завше були вчотирьох, і ці теплі золотисті ниточки проміж нами. 

  

Фрідом !!!

Любко

Тутешня колюча краса

Останнім часом мені дуже подобається фотографувати. Я навіть почала мріяти про справний хороший фотоапарат

Арт-шоп Синій ключ.

оу, ото вчора мене знову навідало відчуття "вони так підросли" (про дітей), і відчуття своєї неготовності до того. Воно так час до часу трапляється. Як квантові стрибки. Тоді їх потрібно наздоганяти, щоразу дивуючись. 

Ми познайомились тут із киянами. Скучили за можливістю говорити українською мовою не лише між собою. Побували з ними в чудовому місці: беглик-таш. Стара-престара святиня. Там дух перехоплює. Приїхали надвечір, зустрічали захід сонця. Мені там якось навіть лячно було, таке там непросте місце. Але неймовірне красиве. Тут взагалі неймовірно красиво. Від вражень і емоцій йде кругом голова. Останні два дні дощить і хмарно, то ми собі просто гуляємо. Море троха штормить, тут дуже гарні довгі хвилі, які розбиваються об скелі. Очі видивляюсь цією красою.

Моя дрім тім

Мої найкращі, найрідніші. Сьогодні наш десятий день на морі. Любко зацінив хвильки на п'ятий, Меланка на десятий день. Тепер спробуй їх загнати на берег. І сьогодні вперше були жовті прапорці. Можу з певністю сказати, що наша мандрівка на море - то вершина нашого літа :-) Море - це кльово, а надовго на море - то взагалі. Не знаю, як воно буде далі, але ми подарували нашим діткам море  і це чудово. Дуже вірю, що не востаннє в нашому житті... 

Проводи Літа

Вчора ми проводжали літо, яке цьогоріч вдалось нам дуже багатим на мандри: Теребежі, сплав Дністром, Шипіт, Перемишль, Тернопіль, море :-) Хвилі і вітер на морі не залишали шансу покупатись, то ж ми пішли на сплав по річці Велеці. Думали просто Любка потішити такою собі атракцією для туристів, а виявилось, що то фантастична місцина. Річка протікає найбільшим заповідником Болгарії, довкола ліси-ліси і невеликі гори. Дерева оповиті справжніми ліанами, на гілках гріються на сонечку річкові черепашки (що взагалі стало для нас несподіванкою), багато птахів, вода дуже чиста ще й капітан нашого судна так гарно про все розповідав. Ми отримали більше ніж сподівались.

В лісі поліпити трішки з глини (арт терапія для скаженого Любка), з йогуртом і печивом (які тут дуже смачні) сказали надобраніч сонечку і повечеряли в неймовірно харизматичному місці. Діти швидко і міцно поснули (алилуя) і в нас навіть залищились останні години літа лише для двох.

Созополь. Деталі

Мрію повернутись туди наступного тижня за подаруночками. Аби по приїзді ходити в гості, тішити близьких людей приємностями, пити чай і просто...