Форумні придбання. Частина 2 + бонус

Останнім часом тема війни зачіпає за особисте і геть вже не так легко і віддалено читається, як рік до того. А книжку, в якій хоч якимось чином ця тема не зачеплена, знайти важко. Як, зрештою, важко знайти книжку, в якій не заторкнута тема любові у різних своїх проявах. 

Катерина Тучковська. "Житковські богині" (Комора - 2014)

Бестселер у Чехії 2012 року, написаний майже моєю ровестицею про мешканців, а радше мешканок так званих "Білих Карпат", що на кордоні Чехії та Словаччини, такий собі забутий Богом та людьми край, де довший час рівень писемності був найнижчим у країні, кріпацтво тривало і після його відміни, бо ніхто з селян про це не знав. В основі - реальні факти із життя жінок цього краю. 

Богині тут - жінки-знахарки, які "богують": лікують, замовляють, радять, допомагають. Героїня роману - Дора Ідесова, одна з останніх представниць роду житковських богинь. І хоч вона не перейняла їхніх вмінь, але здобула етнографічну освіту і ціле своє життя присвятила найковому дослідженню цієї теми. Дія роману відбувається у вісімдесяті-дев'яності роки минулого століття. Однак авторка торкається і часу двох воєн, і міжвоєнних років. 

Дію роману легко уявити і в наших українських Карпатах, так воно все схоже на наше. Читається легко і на одному подиху, хоч у романі багато документів, звісно, не справжніх, однак, як пише сама авторка, "чимало такого штибу ділових паперів можна знайти в чеських і словацьких архівах". Ось тут, мабуть, одна з основних відмінностей - у Чехії після розвалу комуністичного ладу, був відкритий доступ до архівів таємних служб. 

Осне Сейерстад "Кабульський книгар"
Ще один бестселлер. Цього разу норвезької журналістки про Афганістан. І веселу житуху-битовуху афганістанок. Центральна постать - отой книгар із Кабулу, Султан Хан - людина цікава і непересічна, якщо врахувати, що велика частина населення Афганістану неписьменна.

Позавчора переглянула дуже кльове кіно до цієї теми. Ніби не зовсім, але все в цім світі пов'язано.

Яскраве, кольорове, про любов і життя. Дуже багато тем заторкнуто і гарно висвітлено, недаремно на Кансьському цю стрічку зацінили. І актори чудові, такі погляди одне на одного кидають. Віриш їм одразу. Два світи - жіночий і чоловічий, які так по-різному можуть переплітатися. А ще співи, танці, незвичні краєвиди, боротьба не на життя а на смерть - бо яке то життя з забороною любощів? :-))))

Вечір п'ятниці

Я втомилась. Сидіти дома. Від того, що ніяк не можемо вилізти з кашлів-соплів, і не маю можливості вирватися поза Зимну Воду. Втомилася кожну годину давати як не каплі, то сироп, то робити масаж. 

- Мамо, ти масажистка?

- Так, синку.

 І ще 150 різних професійних втілень під назвою "мама". Тільки грошей за це мені ніхто не платить. Якось раніше їхала в маршрутці і слухала розмову позаду себе чоловіка і жінки приблизно мого віку. Він скаржився на свою дружину, що вона, мовляв, в неділю не хоче вдома посидіти, а хоче "в люди", бо за її словами, цілий тиждень дома з дітьми, і гроші невідомо на що тратить і взагалі, він такий хороший, на роботу ходить, а вона. Огидне ниття і наїжджання на свою колись-там кохану, а тепер вже хто зна. Мене аж підтошнювала від того усього, так хотілось розвернутись і видати тираду на всю маршрутку. В такі хвилини відчуваю себе дуже злою і недоброю. Як зараз. Вечір п'ятниці. Втомилась. Хочеться годинки для себе. Щоби просто почитати, чи, зрештою, виписатися, як нема кому виговоритися. А Меланка 150 раз на день лізе на руки з криком "циць, циць"... Що тут скажеш крім нецензурщини?

А ще я організовую Миколая в Лопатині, завтра організувала майстер-клас з виготовлення горнят, наступну неділю благодійний майстер-клас для діток, треба співаники на коляду надрукувати і домакетувати, зробити афішку. І так хочу, щоб вдалося наступний тиждень поспівати з Наталею Пархоменко. І це все в режимі он-лайн поміж годуваннями-малюваннями-пісяннями-гуляннями-витираннями шмаркль. Живого спілкування мені бракує, хник.

А чоловік в мене чудовий. От вночі всі сифони почистив, а завтра буде в нас нова пралька. А вранці налисники напік. Бабця з дідом передали городини свіженької. В заначці ще дві шоколадки. Але чоловік не тому в мене чудовий) Просто так. А всьо решта - то приємний бонус. 

І діти - ше ті самородки. Меланка дивує мене своїм словниковим запасом як на неповні-два-роки, пригортанням і любу-любу, в Любка осінній період малювання, дивує мене кожним новим витвором, заповзято пише букви, сьогодні дивились з ним балет, вчора слухали музику гарну. Взагалі з ним можна вести супер інтелектуальні розмови. Всюди стосиками по хаті книжки дорослі і дитячі. І олівці, а ще лего і лялі. І сонце розкішне за вікном, ну крім сьогодні. І. здається, нарешті зремонтували наше дворове джерело. Та й взагалі - життя прекрасне. Особливо після того як виговоришся :-) Фух. 

А, маю нову шапку. Від кльової кобіти. Танею звати. Файні люди ті Тані, нє?

До речі, то недільне гуляння закінчилось тим, що я влізла рукою так смачненько в псячу гімняку :-) Але було смішно.

В мене вийшов смачний домашній йогурт - це приємно. Тепер намагаюся продати вперше щось через нет - йогуртницю, йогурт зручніше робити в мультиварці, і місця не займає. Ніколи не вважала себе марнотратницею. Та, чи то мої захцянки так зросли, чи ціни, чи і те, і інше, але шось блін, останніми днями мене це гнітить. Цей тиждень почався взагалі якось важко,  хоч погода сонячна. В Меланки бронхіт, вона капризує, вночі кашляє і будиться. Любко щось вночі теж підплакував. Якісь ми всі четверо емоційно збуджені, знервовані. 

І ось чому мені хочеться червоної спідниці, і черевичок гарних акуратних, і гетрів чорних, і гарні шапочки для всіх, і блокнотиків від Читомо на подарунки...
І ще я хочу в Париж... в мандри... шось настрій до дупи

Тепле-тепле недільне фото. Вчора ми включили опалення. Вчора ми проводжали на вічну варту дуже світлу людину. Світило сонце. Як тільки застукали грудочки землі, сонце сховалось і відтоді паде дощ. І стало холодно. Ми розгублені, засмучені. Ця зима мене лякає. Боюся холоду і боюся за хлопців, що там на сході зараз риють окопи. 

Люблю

А взагалі я хочу ось уже кілька днів написати, що літо перепливло морем в чудову осінь, таку напоєну теплом, кольором, Любов'ю (якось само написалось з великої літери, хотіла виправити і подумала "а нащо?вона ж така і є - велика"), що аж дух забиває.  

Риби, повсюду риби. Меланка постійно просить малювати саме їх "Липи, липи" :-) Символічно.

Мій коханий стражденний через зуб Тарик просить в Меласьки цьом

Мій сильний, сміливий, добрий, розумний син

Моя розбишацька доця, яка любить співати і танцювати, і яку неможливо не любити

Люблю приносити людям радість. Ще коли не мала своїх грошей, то найбільше мріяла мати їх для того, аби витрачати на подарунки друзям

Передвиборче та й просто

"Щастя пізнати одвічне доступить тільки пан, вольний, мислитель, лицар, пан мудрий, не той, який зуживає своє панство, Богом послане, на ліривство, марнотратство й розпусту, а той, хто творить, творець великий, мистець незрівняний, вожд справедливий, воїн незломний." 

Юрій Косач "Глухівська пані"- про дружину гетьмана Івана Скоропадського Скоропадського (наступника Івана Мазепи) Настю Маркович, жінку дуже владку, недаремно саме своїй бабусі - Олені Пчілці присвячено цей твір автором

Читала і думала про книгу Забужко про Лесю Українку. Вона там часто наголошує на тій геть іншій моралі, яка побутувала серед української знаті ще століття, навіть менше тому. Думала про в контексті виборів. Про партії, а радше зібрання окремих людей, між якими через тиждень з лишком треба буде вибирати. Про ті дивовижні зміни, які з нами відбулися, за це останнє століття. "Дивовижні" - тут геть не в позитивному сенсі. Згадалась вистава курбасівців "Я, Богдан". Така велика наша історична кволість, така велика плата, яку маємо заплатити. 

Гарне прізвище у нашого президента - козацьке дуже. Ото ще хіба Бога молити, аби усі ті величні духом предки наші не давали йому спокою. щоб відчував відповідальність за те, що він "пан". А таки немає нічого поганого в цьому слові, хай би що мені не казали. І так багато всього, за що молитись, так багато, що потрібно робити.

Гарна книжка, до речі. В ній зібрані белетризовані біографії трьох авторів: Домонтовича, Юрія Косача та Валерія Шевчуку, упорядкована Вірою Агєєвою з її вступною статтею. Ще не все прочитала. В Домонтовича дуже гарний матеріал про Костомарова. А сьогодні дочитала якраз "Глухівську пані". Зразу за нет засіла, почала шукати історичні підоснови подіям. 

Наше дитяче царство

Другий поверх хати з дахом і гірляндою. Діти гортають книжки

На голові в Меланки улюблений головний убір - труси))

Лампа і висячі полички з IKEA. з лампою Миколай постарався, а полички на гараж-сейлі найшла. ну і мій улюблений гавайський заєць. Я його і на море для створення фен-шую возила)

Спуск з хатки зі старих дверей: і гірка, і лазалка, і спуск для машинок, а знизу - чудова схованка

Улюблена лазалка, мольберт, ні стіні слон. Килим пам'ятаю від свого народження)

Нещодавна обновка - нарешті поличку на стіну повісили. Поличку, до речі, забрали зі складу непотрібних речей на горищі в батьків, пофарбували - і ось така краса. Мої лялі, дивний окунь, саморобний кораблик, Любковий малюнок, подушечка від Марти Баглай, Карти від ВСЛ - тішусь

Стін вже мало. В роботу пішла підлога

Фрагмент настінного розпису. То карта дороги до Коломиї, гори, ліси, озеро, хатка. Є і кафе під дубом. Як без нього :-) 

Цілий день сидіння дома з температурною ниючою дитиною - і тиждень гарної погоди і всі приємнощі зовсім вилітають з голови. В мене сьогодні два натруджені мозолі замість грудей - Меланка висла на циці,  і розхитана психіка.

Але то ніц. То швидко минає. 

Не минає тільки любов... Щось згадалось з Гадюкіних. Йду я певне читати. Комп вломився, веду позаінтернетне життя. Читаю ввечері поезію а не фб. Мабуть, то на краще. 

Про любов

"Я вам тут таке смачненьке спечу, тому що я вас дуже люблю" - каже Любко, старанно вимішуючи тісто з піску надворі, притрушуючи пудрою з крейди. "Десь я таке вже чула" - подумала я і всміхнулася. Приємно таке чути та ще й впізнавати в цьому себе.

А потім підбігла Мелася і мене цьомнула. 

А я собі попри те прочитала чудову книжечку про любов: 

Йорген+ Анна= Любов

Купила своїм сестричкам, а вона така неймовірно мила. І обкладинка, і переклад Наталі Іваничук, і сама історія про почуття 10-річних дітлахів - той випадок, коли автор не заграє з читачем, а всьо по-чесному. 

І ще про любов. Ото ділюсь з кимось наболілим, а мені на те відповідають: а в мене не так, а я краще вмію дати собі з тим раду. То не дослівно, а як узагальнення. І виходить, що людина не слухає тебе і не чує насправді, що ти їй говориш, а одразу проектує на себе і пасує наче м'ячик, порівнює, показує. що он диви, а я краща. І стає від того незатишно. не хочеться тоді нічим ділитися. Та й я не краща: теж таким грішу. якось воно підсвідомо виходить. Ще не подумала, а вже бовкнула сусідці, що, мовляв, а зі мною такого не трапляється, бо я ось так і ось так. А хто мене про то питав? Всі ми хочемо просто, щоб нас послухали і не робили жодних висновків, просто чуйності, тепла. Любові. А я про шо. А ви про що подумали? :-)

Ну все, пішла дивитись з Тариком фільм "Люсія і секс"

Осіннє

Після моря якось ніяк не могла взяти до рук фотоапарат. Але осінь тішить теплою і сонячною погодою. Мрію хоч на день в гори. А дні такі проминальні, дітки щодня дорослішають і змінюються. Ловлю миті буття разом, їхньої дитячості, щастя бути поруч. 

Любко гарно ходить до садочку. Йому там подобається. Стає щоразу самостійнішим. З ним так цікаво бесідувати. Вчора затарились для діток у ВСЛ, матимемо гарні книжечки для холодних осінніх вечорів та на подаруночки. Дні минають дуже швидко. Насичено і яскраво і тішусь, що стільки ідей і гарних планів. 

Три мішки горішків

 Ці неповні три тижні по приїзді такі наповнені, що аж вихлюпуються. Спочатку форум, потім ми троха похворіли, весілля Оксанки з Маркіяном, яке було чудовим і мені його було мало.

Ми вже встигли побувати з дітками на виставці ляльок і на виставі в театрі (Меланка там була вперше). Ми з Тариком були в кінотеатрі на дуже гарному українському, який так пасує до осені. Тарик з Любчиком змайстрували кораблик, поки я бігала за тапочками-рукавичками для діток. 

А в останній день вересня ми влаштували справжній пікнік в себе на подвір"ячку. Я напекла гарбузових млинців, доки дітиська гасали надворі під пильним наглядом сусідки, а потім ми всі разом, тобто троє діток, двоє мам і одна наша дворова бабуся-прабабуся наминали аж за вухами лящало. І це все, звісно, з гарними тарілочками, кошиком, скатертинкою і серветками. Правда, брутальна реальність вривається клаптями наче який туман з Мордору і у наш веселковий світ. Але про це якось не хочеться писати.

Сьогодні були перший день в садочку. Ревіла я, а не Любко. Сама в кімнаті, після садочку. Любкові все подобається. Сьогодні Тарас розмалював його кріселко і горнятко, які  ми купили спеціально до садочку і завтра їх беремо зі собою. Ну і сьогодні ми були всі втрьох. Та й садочок ніби й не зовсім садочок, і дітки там хороші, і вихователі, сьогодні була три години, то мала можливість поспостерігати, але а-а-а... Тяжко дитя від спідниці відривати. Планую, що Любко там буде до обіду з дітками бавитися, а потім я усіх годуватиму смачним обідом. Ех...

І ловлю себе на думці, що я геть нікуди не хочу з декрету.