Через три дні Яринці пір рочку. а в нас знову червень)) Червень для нас важкий місяць. ото відколи Любку півтора щороку червні якісь дахозривальні. 

сьогодні перед сном плакали усі троє. якась просто купа емоцій пре нагора і ми не вміємо з тим справитися. миз Тариком дуже втомлюємося. і робимо багато дурниць, мабуть. а потім знову настає новий ранок і ми стараємося, щоб в новому дні було більше любові і прийняття. але воно не завжли виходить... мені дуже хочеться вірити, що все так не буде. бо воно ж потім усе забувається і памятаються гарні моменти. вірити, що наші діти виростуть щасливими і сильними. Вірити, що ми вибудуємо такі стосунки, що їм хотітиметься до нас повертатися. що дім - це там де тебе люблять й приймають. ох...

цього тижня останнє заняття з практичного курсу у водійській школі. н аершому занятті в мене було таке відчуття, що в моїй голові геть не лишилося місця на щось подібне. хоча я далі геть не уявляю , як вчитимусь практитию

сьогодні й перший день нашого табору на Зимній Воді. 

всього так багато, що я не встигаю цим насолоджуватись. емоції теє зашкалюють. і слова всілякі лізуть зайві. хоч добре, що можна взятив обійми і просто бути. гоадити по спинці і говорити, що люблю-люблю. хоча часами відчуваю просто втому і бажання кудись утекти. мабуть, це виснаження, яма, яку просто треба перейти.

Яринка - чудова. не знаю, яке слово ще їй підібрати. вона вивертає мене мякеньким навиворіт і гладить своїми рученятами. я б її носила, пестувала і  рук не випускала. хіба дуже часом)