Читацькі нотатки

В останній день літа личило б якось завершити із прочитаними книжками. Отже,

Ірвін Шоу "Вечір у Візантії".

Цю книжку я читала на букрідері ще на Шипоті. Книжки, прочитані з екрані лишають в мені менше спогадів. Ця про підтоптаного такого кіномитця, який приїхав на Канський фестиваль, аби щось собі ще довести. Переживає зустрічі зі старими друзями, пристрасть до молодої дівчини, розлучення із дружиною, і врешті-решт переоцінку цінностей. Книжка була цікава як занурення в атмосферу Канн фестивальних, а загалом геть для мене нетипова і я навряд чи кому б її радила для прочитання.

Люсі-Мод Монтгомері "Енн із Шелестких тополь"

Зробила приємне відкриття, що це лише четверта книжка, а, отже, попереду ще чотири - юху-у!

Енн мене зачаровує. Мені завжди хочеться затримати її прочитання надовше, однак і відірватись несила. 

Барбара Космовська "Буба"

Книжка мені спочатку зовсім не пішла, нагадувала якийсь поганенький телевізійний комедійний серіал. "Кава з кардамоном" мені однозначно сподобалась більше. Зрештою, "Бубу" я таки дочитала і отримала деяке читацьке задоволення.

Юрій Винничук "Танго смерті"

Розділ з "Оссоленіумом" - то таке пряме відсилання до Умберто Еко. Дуже якісна проза, насичена, яскрава. Просякнута Львовом. Прочитала на одному подиху.

 І ще двійко фільмів.
"Відкрий очі" Аменабара. Напряжний. Зате з Пенелопою Круз.

Коли наші діти виростуть, ми нарешті зможемо залишитися вдвох - настануть наші найкращі часи :-) Легке і приємне французьке кіно з Фанні Ардан.

І там море.

Ледь не забула про чудове кіно з чудовою Кірою Найтлі. От його дуже раджу. Таке дуже ранньоосіннє і
тепле. 

Останній день літа. Мені чомусь вже захотілось додому. І очі шукають звичних знаків осені. 

Black and white

Велика мандрівка до моря

Перше купання в морі розвіяло усю втому від довгої дороги. Болгарія закохує. Череп’яні дахи, м’які обриси гір, звивиста дорога, скельки.

За нашим вікном достигають гранати та інжир. Тут навіть мислиться якось інакше. Мені важко повірити, що востаннє була на морі чотири роки тому, з крихітним Любком в животику.

Ми заїхали, як сміється Тарик, майже на край світу. Наше село останнє. Тут немає (чи майже немає) пафосних готелів і тих, хто шукає дискотек і шопінгу. Зовсім недалечко турецький кордон. Ми вирішили не їхати в Стамбул, та всяке може бути J Може, заскучимо за дорогою і гайнемо подивитись це місто-посерединці, місто-мостик.

З погодою в дорозі нам пощастило. Чернівці і Румунія видалися хмарними. Чернівці подарували два затишних дворики. В Румунії люблять троянди J А Болгарія дуже сімейна і затишна. І я геть не здогадувалась, що така красива.

До останньої миті мені не вирілось, що ми поїдемо. Море і перспектива такого довгого відпочинку здавались мені примарними. А тепер ми тут J

по краплині видушую із себе егоїстку. груди давати доні не хочу, шити-прасувати-прибирати не хочу, хочу кіно і книжку. накриває хвилями. то я покладиста і пухнаста, то зубата й агресивна, краще не підходити. а ще страшенно переживаю за дорогу. Меланка в кріселці витримує півгодини. а як нам завтра візи не дадуть? Буде нам по заслузі за нашу нерішучість і страхи. 

О-о-о-о, то моє море

 - Меланка маленька, вона біля мамусі близенько, Любчик теж поплив до мамусі.
- Зачекай, дочепимо мамусі ще блискіток, а то вона троха лиса.
- Добре, тоді Любчик поплив до татка. Мамусь, правда, нам так добре всім разом плавати?

Правда, сину :-)

Приємнощі

 Пошила для Меласі лялю. Мелася не зацінила

Люпо і Ляла (на Меланчиній мові)

Меланка доволі багато говорить і повторює. Моє улюблене: "кета"- цукерка. Тембр голосу у неї далі хрипкий зі зриванням на виско-писк і жалісливі нотки. Верхні ікла такі вже величенькі, вже прорізаються нижні

Дитяча картинна галерея

Вчора відносила книги для бібліотеки на схід в книгарню "Є" і не втрималася, аби не придбати кілька книжечок."Кілька" :-)

Хочу познайомити із  серією чудових книжечок для діток, які видаються в Харкові.

Серія називається "Дитяча картинна галерея". Ілюстраціями до цих книг є картини художників, до яких пишуть невеличкі оповіді-казки письменники. Крім того, є ще книжечки-розмальовки, де ці картини можна спробувати розмалювати. Книжечки неймовірні гарні і добрі, такі якісь справжні і кожна особлива. І їх вийшло вже багатенько, то ж кожен може вибрати собі до смаку. А ще колись я навіть натрапляла на наклейки з цієї серії. 

Книжечки для діток 3-5 років.

До речі, ці книжечки підказують як можна бавитись з  дітьми за мотивами книжок чи картин.

А ось тут можна знайти книжечки цієї серії.

В мене був жахливий приступ жалощів до себе. Жахливий тим, що навіть знаючи, що не варто псути собі (а разом з тим і людям поруч) життя, ніц не могла з тим вдіяти. З того всього я переглянула три (!) кінофільми з позначкою "для сімейного перегляду про любов". В школі я обкладалась журналами і залазила під коц. Журнали тепер на мене мають хіба блювотно-нудотну дію. А от фільми ще підходять. 

Сьогодні аби геть зцілитись взяла листування Забужко-Шевельов. 

"Східний вітер" - гарна історія по бунтарську дівчину-підлітку і такого ж коня. Ну і всілякі там родинно-сімейні перипетії на фоні. Два інші фільми дуже схожі. Один про маму і доньку, які помінялись тілами для того, щоб порозумітись, а другий про чоловіка-невдаху (на його власний погляд), якому знову стає 17, він йде в школу, де вчаться його діти. Все так чудово-різнокольорово, і в кінці геппі енд.

А якщо говорити про справжнє, то в п'ятницю ввечері подивилась фільм Бернардо Бертолуччі "The sheltering sky". Неймовірно гарне кіно. І геть незрозуміле. Можна крутити в різні боки і думати, що завгодно, залежно від свого досвіду і куту зору. Ось таке приблизно в мене буває відчуття і в реальному житті.

Ще трішки літа

Така різна війна

Книги незабаром обіцяють стати в Україні справжнім предметом розкоші. Ціна все росте, з нового року видавцям буде знято деякі і так невеликі пільги. Воно ж нормально в умовах війни, і нема наче чого скаржитись. Просто то як ще один удар під дих. Ще трішки менше повітря. У горах кисень розріджений. Люди у горах старіють повільніше, а попадаючи на рівнину, відчувають щось схоже на кисневу ейфорію. Щось схоже цьому відчули, певно, спраглі книжок і знань, коли врешті впала залізна завіса і всі, хто хотів, отримали доступ до омріяного. То ж, сподіваюсь, станемо трішки сильнішими, трішки загартованішими. Те, що нас не вбиває, робить сильнішими - начебто так. 

Жодна електронна читалка не може замінити мені книжки. Естетику книжку, любовну роботу тих людей, які над нею працювали - це відчувається, і матеріальне втілення цих тонких речей мені важливе.

А поки читаю про війну. Явну і не дуже. Близьку у часі і просторі. Вона відгукується болем. Однак не перекреслює все те добре і гарне, що варто берегти. Моя боротьба - це щільний простір любові в собі і довкола себе. І в цій боротьбі теж не без поразок

Міленко Єргович "Історії про людей і тварин"

Короткі оповідання про людей та їх тварин на тлі балканських конфліктів минулого століття. "Міленко Єрґович, визнаний майстер стилю, тонко оперує побутовими реліями, які під його пером перетворюються у потужні символи."

Левон Хечоян "Ладанові дерева"

"Левон Хечоян належить до нового покоління вірменських письменників і є ровесником українським вісімдесятників. Він брав у участь у військовому конфлікті в Нагорному Карабасі. Тема війни, трагічні сторінки вірменської історії, тема суворого щоденного життя гірських глибинок є центральними у творчості письменника. Його твори широко перекладалися на різні мови. «Ладанові дерева» – вибрані твори письменника, яким властива сконденсована напруга, лаконічність вислову та опис людини, яка знаходиться в граничних ситуаціях."

От. Важко мені писати про такі книжки. Важко їх читати.

Доброго ранку

Вечеря чорничними кексиками на балконі при свічках цілком може перерости в сніданок тортиком, чому б і ні? 

Втомлена і задоволена собою. Задоволеною собою мені бути важко. Вчусь цього. завжди здається, що ось тут можна було бути м'якшою, тут уважнішою, а ось тут взагалі не варто було так робити. Але як сказав мені нещодавно Тарик: треба себе хвалити, навіть за таке, як "от хотілось мені сьогодні Любкові дати поза вуха три рази, а я тільки двічі це зробила, який я молодець." То ж постійно нагадую собі про хороше в собі і вчуся приймати і любити. 

Сьогодні зготувала діткам фантастичний борщик на обід. А на вечір зробила топлене молоко. Мені подобається щоразу їсти щойно зготоване. В нашому раціоні багато овочів і фруктів, різні крупи, риба, молочне. Геть відвикла від жирного, смаженого, надміру цукру чи солі, хімічного, не справжнього. Часом по звичці десь в гостях спокушусь на щось  і потім відчуваю, як мені від цього некомфортно. Їсти в гостях останнім часом стає проблематично :-) П'ємо багато води, трав'яні чаї. Відчуваю той напрям, в якому йду, і мені так добре. Не поспішаю. 

В неділю мали гарний день. Погуляли містом, заглянули до наших улюблених "Зеленої канапи" та "Іконарту", повечеряли в Одиничці і зустріли захід сонця на Лисій горі. Темп наших прогулянок тепер геть інший. Діти їхали обоє в кріселках на задніх сидіннях, а я сиділа спереду біля Тарика. І, о диво, Меланка не плакала, і ми тримаємо пальці, щоб так воно було і далі. 

А в суботу купила собі сукеночку і дві спіднички, ходжу і тішуся ними. В мене і далі триває синій період. 

Меланка - то така дуже міядзаківська дівчинка :-)

Перегляд "Тоторо"

Скучила за домом. Мені в ньому так затишно, як равлику в хатці. Люблю до нього повертатись, щоб потім знову кудись мандрувати.

Люблю все те, що мене оточує. 

Багато речей починаю відчувати інтуїтивно і приходити до того, що є моїм. Але це важко проговорювати. Навіть не хочеться. Навіщо? Втома. Щось доводити комусь, собі, боротись, захищатись. 

Сімейний табір на Шипоті

 Пройшов рочок. Здається, я не дуже змінилась :-)

Зате дехто трішки підріс

І гойдалка цьогоріч в нас була бомбезна

Наша піч року не протривала, думаю, цьогорічне колесо теж до першої великої води. Зате ж як гарно

Та наступного року місце вирішили однозначно міняти. Бо людей стало неймовірно багато, а з ними сміття і органічних відходів, цнотливо прикритих шматками туалетного паперу в кущиках.

Цю дупку цьомаю щодня, поки ще можна, така вона файна :-)

"Ось цей пальчик - наш дідусь, ось пальчик - бабця..."

Наш наметик перекваліфікувався в дитячий

Нічні забави біля ватри. Поки батьки співають і розмовляють, діти експериментують.

Любко і Зорянка

Багато нас. Атоксил на передньому плані - не просто так. Цьогоріч нас масово покосила якась шлункова бацила. І кожної нічки хтось бекав. Мало приємного. Ще й погода вдалася доволі дощова. На фото перший і єдиний всуціль сонячний день без дощу. А в цей час у Львові тридцятиградусна спека

НепрОсті і малята. Позаду Боржава