Сьогодні тридцять років, як мої батьки сім'я. Дякую, Тобі, Господи за них. Прошу для них благословення. Мрію, щоб ми відсвяткували усі разом їхнє золоте весілля.

Молюся за свою країну і мізкую над тим, що і я можу зробити. Є дві ідейки. Першу маю намір втілити до кінця цього тижня. Другий задум масштабніший і не зовсім новий, але вчора придумала, як то втілити. Як зроблю - напишу і сфотографую. Щоб мати стимул до подальших дій. Бо в голові постійно крутиться, що треба діяти.

Дітки троха прихворіли. Я ото було надіялась, що зможу сказати, що вони цілу зиму не хворіли. Дякуючи Ярославу Васильовичу ми помаленьку відходимо. 

Меланка взялася освоювати фарби. Прикріплюю фото-доказ :-)

Гостювали ми в хлопчик,. з яким Любко ходить на малювання. Хлопчик той російськомовний. Каже він до Любка: "Пойдем наверх, там еще игрушки есть". Приходять. Любко розглянувся та й питає: "Ну і де ж ці грушки?"

Сьогодні нам пощастило попасти поміж мжичкою і хмарами на тепле сонечко, і я нафантазувала нам з Любком пікнік на подвір"ячку. Однак Меланка спала недовго і ми з плачем і невдоволенням доїдати обід дома. Чесно кажучи, кулінарна муза до мене сьогодні в гості не прийшла, і зупа навіть мені не смакувала. Зате ми покормили пташок. 

Під вечір, прихопивши дітей, я заховалась в сусідки, де мене нагодували канапками з чаєм і врятували від докорів сумління. А Тарик зробив нам сюрприз - солодку вечерю при свічках, від якої Меланчине ніжне дівоче серце розтануло, і вона решту вечору не злазила Тарасові з рук, обравши його своїм рицарем. Донині цю ролю виконувати випадало завжди мені. Що значить вечеря при свічках. 

Понеділок - день як день

Наша круп'яна творчість сьогодні: каченятко і автобусик. Ескіз автобусика Любко робив сам. А на обід машинка. Колеса ми змастили гарбузовою олійною, яку хресна подарувала. М-м-м як смачно, ще й козлику дісталось.

Радість весни в її остаточності. - сказала сьогодні Коця. Холоду вже не буде.

Надворі весна. Після заледве двох тижнів зими прийшла весна. Така дуже-дуже. Але ще не відомо чи зовсім-зовсім. Така геть непевна але від того не менш радісна. Весна - то така дивовижа, як каже Любко. 

Сьогодні вдався такий повноводий день. Ми багато гуляли, Любко був в театрі, затягнув нас на льодові скульптури, які виявились геть незлецькі, трішки потеревенили з Ольцьою, Меланка чемно носилася майже п'ять годин в бондоліно. Вранці я не змогла знайти їй відповідного взуття. Взуття і Меланка - то взагалі несумісні наразі поняття. 

Ввечері мене геть збентежив хлопець, якого плющило від того, що він нюхав клей. В самісінькому центрі. Він закричав і тому звернула на нього увагу, зустрілась з ним очима. Багато всього думалось опісля. Мені багато за що є дякувати Богу.

Переглянула нещодавно це кіно. Дивилась три дні, бо вділити дві години нараз ніяк не виходило. Фільм дещо сумбурний, тло - події в Сараєво, які, як потім підглянули а вікіпедії, відбувались не так давно. І щойно минуло кілька днів - в новинах знову про Сараєво. 

Перед тим дивились ще "Великого Гетсбі". Свої враження від книги вже майже не пам'ятаю, читала її у школі. Нещодавно говорили з Тариком про те, що я теж така троха Гетсбі. Троха є. Не дуже люблю такі кіна дивитися - наштукатурені якісь :-) Перегляд був приємним. Не більше. Ех, скучила за кіноклубом Яськіва.