ось вже місяць збираюсь написати про пологи. все чекаю натхнення та вільної годинки. треба писати вже, бо так я ніколи не напишу)
а воно варте того, щоб записати.
Треті пологи. Третя вагітність за 6 років. Третє зимове вогняне маля.
Наша Яринка прийшла хоч наче не плановано, але то не зовсім так) бо я хотіла таку різницю між дітками - 4 роки. ну і ми знали, що робимо)) тобто всі ризики ;-)
а вагалі - плани на діток, то ж смішно, нє? )))
ПДР нам поставили 15 грудня. але керуючись досвідом двох попердніх вагітностей, я готувалась наперід, навіть на кінецьь листопада. Вперше чемно склала сумки і вони певне тижнів 2-3 точно стояли в коридорі. ну я ще доскладувала, і в останній мент теж докуповувала пупкові затискачі наприклад)))
Десь 3 тижні до пологів в мене були дуже відчутні тренувальні перейми. це було щось новеньке. бо пепередні рази таких відчутних тренувальних не було. то ж я троха запанікувала, бо відчувала себе геть не готовою. Просиділа тоді десь 2 години у ванній і мене попустило. ну але після того якраз почала збирати сумки.
Яринка народилася в четвер. В неділю перед тим знову були тренувальні перейми. Діток ми відвезли до батьків. я почала сильно нервувати. знову залізла до ванни. То такі дуже дивні відчуття: з одного боку: ні-ні-ні ще не хочу а з іншого ну можливо вже? осб скоро зустрінемось? а потім ми затишно вмостилися вдвох з Тариком дивитися фільм "Оргазмічні пологи" (переглянути можна
тут ) і то була якась така дуже відчутна відправна точка. Я знала, що не можу забезпечити собі таких умов, як в тому відео, що ми вирішили таки їхати в пологовий у Львові, але мені стало спокійніше. Помогло мені таке вичитане з чийогось досвіду "в перших пологах я старалась, аби все було ідеально і так як я хочу: вдома, з доулою, у воді, в других було бажане соло, а в третіх я знала, що якби не склались обставини і де б і з ким це не було, це буде соло і буде так як повинно бути" то таке про довіру до Всесвіту, віру в себе.
дуже надихало ось це французьке відео про пологи (
тут )
цього разу я багато читала і дивилась. пройшла відео курс у київської дойли
Юлії Бакалової. так вийшло, що часово втрапила на флешмоб у фб проти акушерської агресії. переосмислила свої попердні пологи. ставлення до пологів загалом.
Врешті прочитала книжку Одена) і не хотіла аби й цього разу народжували замість мене. хто читав книжку, той в курсі. одним словом, я дійсно хотіла природніх а не вагінальних пологів, хотіла максимально без втручань наскільки це можливо в наших пологових. цього боялась. ось цих втручань. що буду беззахисною. Серйозно почала розглядати присутність доули в пологовому залі. десь на початку чи в середині третього триместру ми загубились з Тарасом, і мені було від того ще страшніше, що він не зможе мене підтримати, що не відчуватиме мене.
дуже помогла група у фб "Вагітні теревені". відчувала себе не одною, таку дуже важливу жіночу підтримку і розуміння. В цю вагітність оце відчуття, що я не одна, що довкола багато вагітних, мам і сімей з дітками було наскрізним. Так набагато легше. З Любком ми були дуже самотніми у нашому батьківстві. Я дуже вдячні пані світлані, яка вела курси для майбітніх батьків при церкві, куди ми ходили. Вона дала мені дуже важливі знання про грудне вигодовування.
Цього разу мені багато дав як це не смішно фб) дуже багато потрібної інформації. З одного боку це відбулось поступово : читаючи Уляну Гукасову і Маряну Олійник. Зрештою, вже більше ніж шість останніх років я живу в світі маленьких дітей, вагітностей, буття вдома, самореалізації з маленькими дітьми 24 години на добу)
Тепер усвідомила, що вагітність Меланкою та перші її місяці памятаю найгіршне, пологи були найважчими психологічно. період адаптації довгий. 2 роки різниці між дітьми - доволі непросте виробування. думаю, що мінімальна перерва між народженням на наступною вагітністю таки має бути не меншою ніж 2,5-3 роки, аби організм відновився фізично, а мама морально)
14 грудня була повня. а 15 в четвер (так як я, люблю цей день))) о 20.20 народилась Яринка. ми ще не знали, що Яринка. цього разу імя прийшло не одразу. але воно точно прийшло десь зінакша, бо ми ніколи раніш не розглядали це імя.
в середу ввечері я ще водила Любка на сходини. цього тижня Тарас старався працювати максимально вдома. То ж у четвер ми вирішили не обідати вдома, бо надоїо готувати, поїхаи в їдальню Горіхового дому, хотіли ще заїхати на виставку "гуцульське Різдво", але я відчула, що вже не можу. Заїхали правда таки в Ашан по продукти. я сиділа в машині і грала на телефоні в Солітер. це, до речі, відключалка для мозгів цієї вагітності)))
ще хотіла собі тут зауважити, що третя вагітність була у фізичному плані, мабуть, найважчою. я сповна відчула себе вагітною. старалась, звісно, максимально цим насолоджуватись, наскільки це можливо з усіма перепадами настрою, емоційною нестабільністю та звірською молочницею)
приїхавши додому, я зрозуміла, що треба сумки в багажник і кудись їхати. дітей ізвезли до батьків. добирались дуже довго, бо то була якраз шоста вечору. то ж переми перебула майже всі в машині. в мед ми приїхали десь перед сьомою. в дороі ще подзвонила лікареві. перейми засікти нормально не могла) ще намагалась втекти до батьків а не їхати в пологовий) в мене так завжди, хоча процес вже пішов, але мій розум намагається кудись втекти, аби не усвідомлювати того, що тіло вже знає) видно, так краще
мене оглянув черговийм лікар. сценарій наш стабільний: відкриття майже повне, води не відійшли. Перебуваючи на своїй хвилі все ж встигала іронічно зауважувати наче в іншій реальності зверхнє ставлення молодого і привабливого лікаря до жінки з області, не такої молодої, привабливої і вочевидь не надто платоспроможної. як ховала в шухляду речі зі списку в пологовий (оті папепрві рушники, рідке мило, марлю, бинти ) жінка, яка мене оформляла. так і підмивало запитати, що вони з тимробитьтимуть. але то був мій мозок. а в моїй паралельній і значно важливішій на той момент реальності відбувалась таїна народження.
в пологовий зал ми піднялись десь по сьомій, о восьмій двадцять ми вже побачили наше дівчатко.
і на цих пологах я добряче відірвалась) дала волю свому голосу ісвоїм бажанням і отимувала задоволення від процесу. це може звучати дивно. але пологи - це не обовязково біль) це велика але посильна праця всього тіла, це велика енергія, це велике задоволення на грані з болем. думаю, це набагато сильніше ніж найсильніший оргазм. вмирання задля народження. я дуже відчувала в ті хвилини своє дерево роду, проростання, тривання. підтримку. охорону. потужну енергію.
це ж треба було дочекати третього разу, щоби врешті це відчути))) і єдність з Чоловіком. ми це зробили всі разом. я, Чоловік, дитя. наші янголи-охоронці. це було прекрасно. і рожеве дитя, що вихлюпнуло з лона. таке рожеве і чистеньке. таке наше.
щодо чисто технічних деталей) то катетер на вену мені ставилм довго і мучітєльно, світячи потужною лампою в обличчяЮ стиха матюкаючись, бо акушерка ніяк не могла попасти в мою делікатну вену. та акушерка - то було моє випробовування) але навіть вона не могла нічого напсути) на крісло-трансформер мене вмовили залізти вже, коли почались потуги. до того я вперто нікуди не лягала а ходила. міхур мені знову як і в попередні рази прокололи. води відійшли дуже зелені. на обличчі іншої акушерки відбилось серйозне занепокоєння. але я чітко знала, відчувала, що все гаразд. увесь час відчувала цього разу звязок з дитиною і не губилася.
мені вдалося народити самій) з чого була за себе дуже горда. Пуповині, на жаль, таки не дали достатньо відпульсувати. Народження плаценти теж стимульнули. поставили окситоцин. але мене то вже не гребло. Дитинку дали одразу, тільки забрали трохи слиз. не одягали, накрили на мені. Санітарочка, яка допомагала перелягти на ліжко була старшою, дуже уважною і доброю. зрештою, це справді якось не мало все особливого значення. я вдячна цим людям. я твердо вірила в те, що ніхто не хоче мені заподіяти лихого. і старалася бачити у всіх довкола їхню найкращу і найсвітлішу сторону. наче програмувала їх на те, аби вони до мене нею повернулись)
на третій день мене виписали. за цей час мене лише двічі вивели з рівноваги: один раз чергова педіатр яка поставила під сумнів мою компетентність як матері))) а вдруге при виписці медсестра, яка одягала дитину. фразою: а хто Вам дасть одягати? короче, дурне))
головного було не видно. головне було поміж нами. ті кілька годин ейфорії після пологів, коли ми собі були втрьох. спокій наступних днів. я написала відмови на все і три дні ми майже увесь час спали, їли, просто тулились, просто були собі разом.
занервувала я по дорозі і по приїзді додому. опинившись вдома, в мені прокинулась господиня, яка всьому дає лад і я злякалась, як з тим даватиму зараз лад, хт оце все буде робити, хто це все триматиме купи. мені далі хотілось бути в затишному коконі з малям, в яки не хотілось пускати навіть старших дітей.
мабуть увесь перший місяць я майже не випускала її з рук. нікому крім Тарика її не давала. усамітнилася в спальні і влаштувала собі тобі затишне гніздечко. На Любкове дн затемпературила Меланка. з пятниці на тиждень Тарик з дітьми поїхали на карантин до батьків. всі перетемпературили. я теж троха. ще груди добряче набрали і створювали дискомфорт. я була навіть троха рада цьому бонусному тижню вдвох.
а ще я читала. смачно і багато. любовну сагу Діани Геблдон.що і роблю досі) Джеймі і Клер Фрезери добряче мені помогли в цій адаптації. Зробивши її чуттєвоюта еротичною. і мені це дуууже подобається) і не лише мені) ну а ще арома олійки і дифузор. смачна їжа і вода, які теж приносять велике задоволення.
це були дуже чарівні кілька тижнів. в гніздечку. зі сніжною зимою за вікном. і я справді маже нічого не робила. не готувала, не прибирала, не доглядала за страшими дітьми, нічого не менеджила. Майже) то ж після місяця народилось слово вдячність. усім, хто допомагав. хто був поруч в цей час і робив те, що міг.
першим моїм виїздом були хрестини в батьків. через що я троха попсіхувала, бо мені було якось так страшно, ну як першим польотом чи що. як кінець якогось етапу. вле вийшло все дуже гарно, домашньо і затишно. я навіть перейшлася центром, зайшла в Suemade і купила всілякі пахучі собі мазючки і набалакалась з продавчинею. оті жіночі теревені мені часом дуже потрібні.
Яринка набрала за перший місяцт 1,350. Підросла на майже 4 см. такий вже щокастик зробилась.а я собі збережу в серденьку наші перші миті, дні і місяць разом. бо вони прекрасні. діти приходять не для того, аби потім бути чимось винними батьками. вони приходять. і це благо. носити і народжувати дитя - це благо. хоч це не означає, що це легко. ні фізично, ні емоційно. але я цього разу тільки кілька разів плакала)))
певно, закінчуватиму. а то вже стільки написала, щоб не вийшло як з весільним альблмом, гггг)))
