Ну ось зубів вже сім. І Меланка вже непросто сидить на горщику, а сама проситься і використовує його за призначенням. Правда, ще не завжди, але вона дуже молодець, зважаючи, що я не надто її висаджувала. Вона просто дивилась, як це робить Любчик. 

Надворі сніжно і морозяно. Такі розкішні сині фіолетові бузкові тіні. Ми бавилися снігом вдома, надворі зліпили зі снігу личко, з Любком зробили ангеликів на снігу і покатались на санчатах. 

Цьогоріч я вперше ходила щедрувати з дівчатами. І це був ще кращий досвід, ніж вертепування. Бо ми завітала до більшої кількості людей, в багатьох хатах було грудне дитятко, яке нам всміхалося. Відчуття були напнутими як тятива. Падав дощ. У Києві тривало Водохреща водометами, а ми щосили намагалися принести тим, хто дома, радість, красу і світло. 

About love

Невимовно добре кіно про таких незвичайних звичайних людей, про любов як вибір. Про щасливу сім'ю із дітьми. Навіть декілька. Про затишний дім. Про те, як вміти радіти кожному дню. 

Енн Ширлі. Така дуже старомодна книжка. Геть немодна. Геть не крута :-) (то в контексті пісні, яку вчора почула по радіо). 

Така надихаюча. Затишна. Така романтична і добра.

Тішусь, що частин вісім. Це дарує радість очікування. 

В цій книжці так багато дівчачого. Так багато описів їжі, сукеночок, розмов. Пірнаю в неї з головою і не завжди охоче повертаюсь до реальності. Маленька моя втеча. 

Книжка-втеча. Книжка натхнення. 

Вітриська-собачиська завивають
Ця зима геть безсніжна
однак сонячна і суха
така схожа на ньюйорківську
коли сніжинки в повітрі - то вже чудо

В Любка ріжеться зуб. 21-ий. "Мамо, я тепер буду як акула"

Любко розповідає свої сни. Нещодавно йому снилось, які він босоніж бігає по росяному полечку і як ріже кольоровий папір.
Після вертепу Любко бігав з вигуками "Банду геть!" Ще йому запам'ятались слова "небо загорілось".
Подружився з американцем Майклом, що гостював в Андрія з Ірцею на Різдво. Казав йому, що хлопчик англійською - це бой, а піжама - паджама.
Його улюбленою колисковою зараз є пісня "Огень".

Наші цьогорічні різдвяні подарунки для рідних і друзів. Третя партія. Атмосфера робоча :-) Автори: Тарик (глиняна основа і трафарет), Любко, Софія, мама - художники.

Рідні мої

Моїй чарівній принцесі вже рочок, моїй коханій квіточці і зозульці, моїй красуні, моєму дівчатку. 

Дівча вже ходить, виростило шість зубів, з улюблених слів "дай", "мама", "гав-гав", "па-па". Ще говорить "а-а" на горщик, любить на ньому сидіти але поки що не більше :-), "тата", "гойда-да". 

Чудове маля, яке часом доводить мене до сказу, коли прокидається вночі щогодини і висить на циці, і викликає приливи ніжності, коли всміхається і тулиться. Одним словом, житейсько. 

День народження ми гарно відсвяткували двічі. В Сашка Свистуна того ж дня народилась племінниця. І несподівано завітав татовий (Віктора) двоюрідний брат з Вікторією. Вони так гарно гралися з Любком, що Віка хотіла забирати його зі собою додому. 

А сьогодні до нас приходили мої дідо з бабцею, Павлишини, батьки і Андрійко і було дуже хороше. Люблю приймати гостей вдома. Якось мені так затишно, відчуваю себе трішки чарівницею, правда, тією, що тільки вчиться. 

До теми дівчачого: я просто балдю від усіх цих сукеночок-обручів-івсьогорешти з квіточками, блискітками  і мереживом. Таке воно мімімі :-) Меланці подарували такі гарні сукеночки, кожушок і таке все, що ням-ням. А своїм сестричкам я затарилась в Аксесорайз, і їм теж все сподобалась, що додало мені радості, бо ж робити подарунки - це вдвічі приємніші, ніж їх отримувати. Одним словом, свято вдалось, і гори брудного посуду опісля вже не здаються мені  такими великими і непереборними, як колись.

Різдвяне

Різдво - воно чарівне, воно казкове,сімейне і тепле. Цьогоріч ми з Тариком зорганізували вертеп, за що нам тричі ура. Більшість вертепів цієї зими мали політичний характер, наш теж не виняток. Ми взяли за основу сценарій Мар'яни Шевчук, Тарик дописав декілька сцен, додали свої улюблені колядки. Вийшло гарно. Особливо приємно було почути від Бущаків, що ми творимо їхнє Різдво кожного року приходячи з Колядою. То якась тяглість і стабільність. Щось трішки певне, людяне і тепле, таке, що варто берегти. Вертеп вийшов ще й сімейним, бо брало участь три подружжя (ми, Рущаки, Дикуни), Гриць, Хри Дяків і приєдналась Катруся Казмірчук.

Сьомого числа ввечері ми мали традиційне колядування на Єфремова, яке зібрало рекордну кількість людей: 46. Були Грицики, які повним складом колядували на гуртковий міні-лещатарик  в березні. Співали гарно. Колядок, що їх навчили ми з Катрусею. Взагалі, усі співали схожі колядки, і Грицики, і Оксанина компанія. То дуже приємно, бо ми (НепрОсті) тут задали таку собі "моду". Наступного року мрію вивчити товариством нові і запрезентувати на Коляді.

Ще однією хорошою, теплою, сімейною новиною були заручини Оксани і Маркіяна. Тетянка Жиліна теж влітку виходить заміж. Радісно починати рік знанням таких гарних подій, які чекають попереду.

Тепер до радості Різдва додалась радість Меланчиного дня народження. Але про це напишу  окремо :-)

Подивилась першу частину поки Меланка спала, дві інші дивились разом з Тариком. Перші два кіно - суцільний діалог двох. Між частинами інтервал в 9 років, і ми десь так ближче вже до другої частини. Про любов. Без пафосу. Гарно так. На фоні гарних міст: Відень, Париж, Греція.

Кущик чорниці і борода пасують одне до одного
наснилося ж таке: поцілунок як точка неповернення
Скульптура сідничок в трусиках
і не зовсім збуте какао
такий він мій ранок

Перше цьогорічне майстрування. Будиночок вдався на славу, адже проектувало і виконувало аж двоє славних архітекторів.

Один з цих двох архітекторів справжній філософів. Правду кажучи, обидвоє, але мова зараз про молодшого. Отож, Любко попісяв, встав над горщиком і, заглядаючи до середини, говорить: "Пісі, ви які? Чому ви не говорите?"

Відчуваю шкірою руки наші теплі подихи. 

"Книга перша. Зима у Львові": "Ось тоді я пригадую слова одного гіппонського єпископа про красу твору, яка походить від вищої краси, нагадує про неї і спонукає полюбити її."

Погляд ковзає гірляндою на ялинці, половину якої видно крізь шибку вхідних дверей кав'ярні. Я зручно вмостилась у червоному шкіряному кріслі і насолоджуюсь теплим імбирним чаєм із листям м'яти. За мною уважно спостерігає маленька дівчинка із повітряною кулькою. Кілька хвилин посміхаюсь їй, роблю гримаски. Далі відчуваю себе незручно, бо не знаю, що ще маю робити, а дівча не відриває від мене погляду. 

У перший день нового року ми бавимося в туристів в рідному місті. Зазираємо у нові кав'ярні, розглядаємо вітрини. 

У перший день нового року ми купуємо собі книжку. У чи не найгарнішій книгарні нашого міста. 

У перший день нового року я намалювала нігті новим подарованим лаком і радію, що горнятко в батьків пасує до кольору нігтів.

У перший день нового року я, було, хотіла зазнимкувати себе, бо так мені сподобалось, як усе сьогодні допасувалось одне до одного. 

Ото щойно подумалось, що кав'ярню ми обрали якусь символічну - "Кентавр". І на обкладинці книжки, яку ми купили, теж кінь. гм...

Останнє фото року старого

Дорота Тераковська "Мишка"

Ця книжка чудова. На дотик і колір. Папір, шрифт, ілюстрації, переклад Дзвінки Матіяш - усе в ній таке, як мені подобається. Я думала, що вона буде непростою для прочитання. Що читати про дитину із синдромом Дауна тяжко. Але вона наче трішки дитяча. У тому доброму сенсі. Книжка про любов, про Бога, про красу нашої людської недосконалості, про Його дари, які ми часто не бачимо або відкидаємо. Тепер читаючи про дітей неначе проектую прочитане на власних, на свої і їхні переживання і почуття. Виношуючи Любчика й Меланку, мала глибинний страх, що дитя може народитись хворим, неповносправним, що Бог таким чином випробовуватиме мене, і питала себе, чи витримаю таке? То ж прочитання цієї книжки було неначе маленьким прожиттям чужого досвіду, якого боялася. Мій страх став меншим і зрозумілішим. І я вкотре переконалась, що моя недосконалість Йому люба.