Меланка вчора зломала ногу. на майданчику в парку культури. якось так просто. ми думали, що сильний забій, бо нічого не напухло і вона пальцями рухала і давала торкатись. правда поїхали в травмпункт, де нам теж сказали, що забій. але вночі вона сильно плакала і вімовлялась вранці вставати на ногу, то ж Тарик поїхав з дітьми на Орлика, де лікар знову сказав, що нічого не бачить. Меланка далі сильно плакала і вирішили ще для перевірки зробити ренген. і вже на ренгені стало видно, що є перелом але без зміщення.
так що тепер Меланка на три тижні в гіпсі, хоча я думаю, що все буде добре і знімемо трохи швидше. а ми з Тариком троха в шоці. таке собі дорослішання мега темпами.
а мені так хочеться пригортати Яринку і читати далі свою сагу. і горнутися вночі до Тарика. Яринка дарує багато радості, будить в мені велику ніжність. так гарно зі мною розмовляє, лє і гє. жартую з нею, що вона вона маленька француженка - ma petite fille gaiе qui aime le lait)) свариться: ме-ме-ме. у віторок почала трішки реготати. і в неї такі ніжні, лагідні інтонації. оце другий вечір засинає сама в ліжку приношу її ввечері, кладу на ліжко а сама йду ще щось доробити, приходжу а вона спить. відчуваю з нею сильний звязок, гарно висаджуємось, так хороше гуляти в слінгу, так люблю її гладити і з нею розмовляти. піклування про неї приносить мені тиху радість. мені не важко її носити постійно, годувати, висаджувати, гойдати.
мені важко вділяти себе Любковіі Меланці. я наче від них відконектилась. відчуваю, що це тимчасово, але совість мучить. відчутно, що дітям мене бракує. я себе пересилюю і обіймаю-цілую, говорю всілякі приємнощі. але попри те накриває і вони мене дратують, коли пищать, все розкидають, носятся по хаті, тролять одне одного. я злюсь, а воно тільки гірше. мені хочеться бути в своєму затишному гніздечкуз Яринкою. і я розумію свої почуття. і їх розуміє Тарик, приймає, за що я йому безмежно вдячна. важко мені читати ті всі статті і знати, що все, що з дітьми відбувається, їхня повежінка - це ок, і знати як я маю поводити себе як зріла особистість. і не мати сили і бажання себе так поводити))))
у вівторок ми поїхпли всі з дітками попрощатися з татом, було неймовірно тепло. повітря було таким духмяно весняним. прийшло дуже багато людей, багато тих, когоо вже давненько не бачила. тато влаштував, як сказавГриць справжній весняний фестиваль. я думала поїхати з дітьми додому а не бути до пізнього вечору, але не змогла. після девятої вечора намотувала кола з Яринкою в слінгу, заколихувала її, дихала, просто була.
хочеться поїхати кудись з нею вдвох і насолоджуватись цією близкістю.
в Яринки виробився режим - вставати о восьмій, на ніч кластись о десятій. вночі так хороше спати. моя улублена пора тепер ніч і наш корабель-ліжко.
в понеділок стояла перед воротами надворі, гуляла з дітьми. дивилась в яно голубе безхмарне небо і відчувала себе частинкою усього цього. така мить спокою і рівноваги, доречності всього.
