"Брати, сестри". Розділ 3,4,5

Розділ 3.
Про небезпеку порівняння.
Тут я припухла, що взагалі не можна допускати порівняння в розмові з дітьми, навіть в позитивному сенсі. я якось про це не задумувалась. Потрібно просто описати проблему якщо це негатив, описати те, що потрібно зробити, коли ж хочеться порівняти позитивно, то слід говорити лише про те, що сподобалось, те, що відчуваю чи бачу.

Розділ 4
Небезпеку "уравняловки"
Замість того аби намагатись все ділити порівну, намагайтесь зосередитись на індивідуальних потребах кожної дитини
Замість того аби говорити про однакову любов, покажіть дитині, що любите її по-особливому.
(приклад на дорослих:
Дружина: кого ти любиш більше:мене чи свою маму?
Чоловік: я люблю вас однаково. :-)
а було би йому краще, якби сказав: мама - це моя мама, а ти - неповторна, сексуальна жінка, з якою я хочу провести усе своє життя)
Якщо усім однаково виділяти час, то хтось відчуватиме себе обділеним. Виділяйте дітям час відповідно до їх потреб.

Розділ 5
Брати і сестри та їх ролі
Блін, тут я попадаю по повній. При чому не тільки з дітьми а й сама із собою, з іншими. Це бажання усе розставити по поличках і розвішати ярлики - брррр.
"Звісно, є обдаровані діти, і їх таланти потрібно заохочувати, але не за рахунок братів  і сестер. Якщо одній дитина вдається щось краще, то не слід знеохочувати до цього інших. Зробіть ще так, щоб діти не заборонили собі самі займатись тим, що в них виходить гірше, але може приносити їм задоволення. Не кажіть фраз на кшталт : "вона - справжній вчений", "він - великий спортсмен", "вона -талановитий художник". Не слід обмежувати дітей лише одним родом діяльності. Ми повинні навчити їх радості науки, танців,театру, поезій, спорту і музики."

Цілком згідна. До речі, мала сьогодні дуже гарний день з дітьми. Ми гарно провели час без сварок і нервів. Так що, книжка рулить.

Фабер, Мазліш. Брати і сестри. Як помогти вашим дітям жити дружно. Розділ 1,2

Стало мені цікаво які ще книжки написали ці автори. От і натрапила на цю книжку і оскільки мене це питання зараз хвилює дужче ніж навчання, то вже закачала собі на читалку і ось перший конспектик.

"намагатись зробити так, аби одного дня діти, які між собою конкурують, стали один для одного джерелом радості і підтримки"

"наполягаючи на тому, щоб брати і сестри любили один одного, ми лише збільшуємо неприязнь. Визнаючи існування негативних почуттів, ми стимулюємо появу почуттів позитивних".

• Брати і сестри повинні знати, що їх почуття один до одного визнають...

Дитина: я хочу його вбити! він взяв мої нові ковзани!

словами, які виражають ці почуття

"ти дуже сердитий!"

чи

побажанням

"Тобі хотілось би, щоб він питав перш ніж брати твої речі".

чи

символічним чи творчим вчинком

• Дітям необхідно аби хтось зупинив їхню недопустиму поведінку "Перестань! Люди не повинні один одному робити боляче!"
• і показати яким чином гнів можна виявити "Скажи йому, який ти злий. Скажи: я не хочу, щоб мої ковзани брали без дозволу".

В книжці дуже багато прикладів, ситуацій в коміксах, її легко читати і все зрозуміло, багато відповідей на питання.

Одним словом на негатив не слід відповідати негативом, биттям по дупі чи моралізаторством (часто в моєму випадку), потрібно насамперед просто вголос визнати емоцію дитину, на яку вона цілком має право, легалізувати їх, щоб дитина не відчувала себе поганою, приниженою, дурною чи ще якоюсь. Мені свої негативні емоції часто важко легалізувати перед собою. Далі можна рухатись далі. Взагалі теж нічого нового звісно: це ж елементарна повага і любов-прийняття. Але книжка - корисний посібник фраз і реакцій, які треба викинути зі свого арсеналу і прикладу того, як можна чинити інакше. І що немаловажне: книжка дає розуміння того, що з такими проблемами стикається більшість і ні батьки ні діти не є якимись потворами зі своїми реакціями.

Як говорити з дітьми так, щоб вони вчилися. Розділ 1

Коли була вагітною, і коли Любко був малий, читала багато літератори про виховання, про дітей. Потім наситилась і більше якось не хотілось. Підглядаю майстерки і якісь короткі всілякі поради, читаю блоги. Сьогодні напрапила на книжку і захотілось прочитати і коротко собі тут законспектувати.

Фабер, Мазлиш "Як говорити з дітьми так, щоб вони вчилися"

Розділ 1
Між почуттями і поведінкою дітей існує прямий зв'язок. Коли діти відчувають добрі правильні почуття вони правильно себе ведуть (мені не подобається тут слово правильно). Як же їм помогти відчувати правильні почуття? Просто потрібно зрозуміти і прийняти те, що вони відчувають. 

"Щоб перейти від "Це лише подряпина - це не боляче"" до "Так - від подряпин буває боляче" мені потрібне було багато над собою працювати.

Замість того щоб принижувати значення почуттів дитини, ми можемо:

1. Підтвердити її почуття

"Схоже, ти дуже розстроївся. Образливо отримати погану оцінку, коли добре все знав і просто допустив описку"

2. Проявити солідарність з дитиною за допомогою звуків чи слів.

"Мм-м", "О!", "Розумію", "так-так"

3. Запропонувати дитині у вигляді фантазії те, що ви не можете їй дати в реальності.

"А кльово були би мали чарівний лоівець, який переставав би писати, коли ти робиш помилку"

4. Визнати почуття дитини навіть тоді, коли вам необхідно попросити її погано не поводитись

Ніби ніц нового, ніби все знаю і відчуваю, але ось потрібно собі час до часу нагадувати.