Зі мною коїться щось дивне. Внутрішній нелад, внутрішній розлад. Казка не тримається купи, часом позлітка десь задреться і оголюється уся неприкрита болючість світу. Я наївна? Я самолюбна? Я лінива? Я не знаю. Я просто хотіла з'їсти тістечка у "Вероніці". З'їсти тістечко у найкращій цукерні, бо надивилась вночі на всілякі кулінарні красоти і закортіло чогось такого спробувати. Бо не можу спати вночі, а потім довго сплю вранці. Бо мене постійно мучить совість, що роблю щось не те, думаю не так, і взагалі є не такою як треба. Тому мені хоч і приємно але некомфортно чути компліменти про те, яка я ах-ах, бо це наче не про мене, не про ту мене, яку я знаю. Бо на сході триває війна, бо там є батьки діток, яких я знаю, та навіть якби й не знала. Бо я не знаю, що маю відповідати Любкові, коли він питає мене про фото Гурняка на станиці і запалену біля нього свічку. Бо я не хочу про це говорити. Бо про це важко говорити. Боляче. І мучить сумління. Що щось роблю не так, що маю робити більше, що не маю права витрачати гроші на себе, на свої забаганки. І постійно намагаюсь визначити - що з того забаганки. А воно як з якого боку глянути. Бо купити троха одягу на хенді чи комісі - то забаганка? А хотіти купити гарний одяг для дитини - це погано? І що то таке те добре і погано? Вічне запитання. Важко утриматись себе від порівняння з іншими. Але то ні до чого. Треба по совісті чинити. А я вже геть заплуталась і втомилась. І жалію себе, від чого ще більше гидко.
Господи, доки ще триватиме ця жахлива війна? Я виявилась слабкою. Намагаюся не вірити в те, що це все правда. Наче і вірю, хоча лишаю собі шпаринку для невірства, наче це все не тут і не тепер, наче воно мене ніколи не торкнеться. Хоча плачу. Хоча всередині все постійно перевертається. Я просто боюсь. Боюсь повірити. Прийняти. В мене взагалі проблеми з прийняттям. Тепер ще й дійсності) Посміхнуло. Добре, що почуття гумору виручає. Хоч мама каже, що того почуття в мене не дуже багато. А вона вміє сміятися. Заразно, що всі довкола посміхаються, і вона тоді стає моєю ровесницею, а, може, й молодшою. І тато тоді дивиться на неї так, що я за них спокійна.

Миколайське і всіляке

Перші закупи на Миколая-дні народження зроблено))) В нашому арсеналі велика торба канцелярки, книжечки, ще хочу різдвяних прикупити, настільна гра Монстри від Ростика, супер-літаючий літачок. Чекаю на сімейство лялечок для Меланки від Каті і ще треба санки з рулем для Любка, вже прицінилися але ще не купили.

Мої бажання матеріалізуються, і тільки я встигла помріяти, якби би було добре якби Сусанна була у Львові і можна було в неї повчитися співати, як тут, дивлюсь, оголошення про майстер-клас. Не могла дочекатись понеділка, щоб записатись. Вже загітувала Христю і Мар'яну, а Мар'яна ще двох) Зробили з Тариком коляднички. Ще треба почати робити маски.

Їхали сьогодні з Меланкою вдвох маршруткою. Сиділи як завше спереду, Меланка любить триматись поперед себе за горизонтальний поручень і дивитись на дорогу. Перед перехрестям відчула, що хочу обома руками взятись за поручень поперед Меланки. Саме вчасно. На перехрестя вилетіла швидка, і водій різко загальмував. Була би Меланка розквацяла носа. Інтуїція. Ангел-охоронець. Можна називати по-різному. Головне прислухатися.

Сьогодні три години бавилися в Спартаку на дитячому форумі у куточку Лего. Кльово, коли щось таке відбувається одразу під боком. А Любчик їздив із садочком до звіряток. Це була приємна несподіванка.

Так, хочу ще бубон на коляду. І навчитись грати на там-тамчику.

Була на днях в "Перлині". Підстригла волосся. Тільки там побачила наскільки воно посічена після літа і постійного перебування на сонці і зрозуміла, що за всім треба добряче доглядати, аби воно виглядала гарно. Останніми тижнями регулярно роблю собі масочки для обличчя. Ще треба для волосся підібрати. 

Сьогодні ми домів. Хатні роботи. Тарик підремонував дитячі крісельця-трансформери: пофарбував і підкрутив Меланчине, Любкове перетягнув шкірою молодого дермантину. Ми ж бо і їмо з ними, і малюємо, вирізаємо і всіляке різне. Діти завзято помагали. Любко навіть сказав:

- Татко, я тут сам, а ти можеш йти в іншу кімнату собі книжку почитати)))

Отак. Помічник і майстер росте. Сьогодні проплив в басейні вже 3 м сам, без нарукавників. Треба зібратись ще мені з Меланкою ходити.

Мене щось не покидають шмарки, ломить спину, болить голова, вдень завалилась спати з Меланкою на дві години. 

А ще сьогодні вперше заплела донечці косички, а доки хлопці були у басейні, масочку собі Олесіну на писочок намазала)) то ж тому і не дуже мені в басейн хочеться, через ті дві годинки, що маю на всілякі справи)

Мама принесла рибку, Тарик зварив смачнющу рибну зупку - а в мене звільнився час, а головне натхнення, щоб помити всі підлоги-унітази умивальники))

А ще понила-понила і прийшло натхнення майструвати з дітками! То ж сьогодні відкрили вже сезон майструвань на зимову тематику.

Меласька, звісно, наразі ще працює на деструктив, но ніц. Вже мрію затаритись канцеляркою до Миколая десь на гуртівні.

Такий розгардіяш Меланка вміє створити, доки я в туалет сходжу)) А Любко, до речі, вже любить розглядати книжечки сам. Не лише веліти "читай" (давніше це звучали "ситай").

Тарик зачитується "Гамлетом" абабигаламаги з ілюстраціями Єрко. А я прифанатіла від Лесі Українки)

А то вже наше трохи давніше. Олені з роздрукованих лекал і машинка авторства Тарика. особливо ефектно виглядає з ліхтариками спереду і ззаду, причому ззаду з черноним.

І ми нарешті роздрукували фото, юху! 

Кіна

Хайяо Міядзакі "Вітер дужчає"

Останній мультик... Ех, шкода. Дуже люблю його роботи. Хоч Оксанка нам його рекомендувала, як дорослий, дивились усі разом в неділю вранці.

Олесь Санін "Поводир"
Ходили вдвох до кінотеатру. Гарний, потрібний фільм. А що ще сказати? А якось більше і не хочеться говорити.

"Sense and sensibility" за романом Джейн Остін
А цей фільм переглянула сама пізно ввечері, коли вже всі поснули. За порадою Яськіва. Насолоджувалася інакшістю того часу, намагаючись не вдаватись у всілякі мудрування. Просто насолоджуватись гарним фільмом про любов)

Любко цей тиждень по півдня в садочку. Сьогодні другу половину дня на Єфремова, ми з Мелаською вдвох. Вже встигли погуляти, поїсти, попрати, подивитись мультик, погратись, поприбирати в дитячій -  Меланка заснула. А я маю тишу. І сама)) Згадували вчора з Тариком, яким був Любчик в такому віці. Навесні і влітку бився головою об підлогу, синяк не сходив. Поїздки на природу його троха заспокоювали. Восени, я вагітна і Любчик цілими днями на Зимній Воді. Спати він добровільно вже не лягав. Засинав на гойдалці або у возику. Після прокидання плакав. Я була, здається, не в найкращому гуморі. Малювання і ліплення - то було наше все. Дитина на 2-3 год ставала зосередженою і спокійною. Ми то до того згадували, що Меласька була вчора плаксива і капризна. От сьогодні вже й бавилась гарно. Взагалі, іх часом вдвох вкупі важко витримувати. Кричать, пищать, Меланка щось забирає. щось Любкові псує, він її дразнить. 

А ще я тут повлазила в усіляку організацію. Наче все неважко і дрібниці, а докупи всього багатенько назбирується. Миколая, коляда, гончарство, таємна подруга, майстер-класи, ще б Катерини зорганізувати. А там Божелісся, 10 років. Хочеться допомоги, чи хоча би підтримки. От найближчим часом і займусь проханням про підтримку)))

Миколая через місяць, а там свята як із мішка))) Хочу наготувати подаруночки заздалегідь. Так люблю подарунки дарувати і готувати. тільки от чогось завжди хвилююсь, чого я постійно хвилююсь??? От вчора мене плющило, що я погана мама. Бо і голос підвищую, і по попі можу плеснути (хоч дуже хочу навчитись стримувати своє роздратування, і дуже стараюсь), і гратися кубиками мені щось зараз не хочеться, і фантазія щось до вигадування спить, думки витають довкола іншого. А потім почала перечислювати, що я роблю - то ж і не так мало виходить) Осінь. надворі котрий день сіро. Так бракує сонечка чи бодай снігу. 

Може я звісно страхопудка, але вирішила на трошки зробити блог закритим. Попишу тіко для себе, коханої)))

Вчора було 11-те день народження равлика. Як не дивно, а я умудрилась вранці заспано все забути, і Тарик мені зробив справжній підобідній сюрприз. Тепер маємо два квиточки на Садовську з Курбасами))) і ще круасанчики - ням-ням, тобто їх вже немає, але були, то факт))) А ще на 30 число два квиточки на "Лісові пісню". А в суботу ми ходили в кінотеатр на "Поводиря". І обідали в "Одиничці". Ото два місяці минуло, як ми приїхали з моря. І вже двічі в кіно на українському кіно. Гарному українському кіно. 

Надворі стало нє по-дєтски зимно. Сьогодні заледве півтори години відгуляла з дітьми. Зимно було мені) 

Меланка розмовляє справжньою дитячою мовою. Топи - ноги, на руці - на ручки, амка - їжа, їсти. Останнім часом їй полюбилось слово "жінка". І не злазити з рук. Мій ниючий наручник) Заснула на прогулянці. 

Любкові дуже подобається плавати. Геть перестав боятись води на морі. Басейн - то улюблена зараз тєма)

о,о. а ще маємо перший лист до Миколая! Вчора написали-намалювали. Любко справді написав сам - переписав слово "ангелик" з абетки, намалював ангелика, намалював саночки з рулем, про які мріє і сніг. Ще обвів слова "саночки" і "миколаю". Ось такий перший, проте вже цілком дорослий лист. До Миколая місяць)))

Зараз дуже модні всілякі семінарі та майстер-класи. Але мені щось геть нецікаво семінари типу "як усе встигати з дітьми" і т.п. Якось інтуїтивно роблю усе. І мені так затишно. Не хочу слухати, як треба) І що то таке оте "усе")))

Чищення горняток вийшло затишніше, мабуть тому, що нас разом з майстром було троє, то ж і поговорити вдалось душевніше. 

Меланка - гуцулка:
-Мамко, ціцьку)))

Та, і знову вчора температура. І знову кашлі-соплі. Не можу зрозуміти, що то цієї осені після моря ми не вилазимо з того всього. 

Нэфар у 18 - нэфар у 30

Куроче, так. От у 18 носити рвані джинси, голосно заявляти про свою думку направо і наліво, навіть якщо встиг над тим подумати 30 сек до того, не задумуючись над впливом своїх слів , слухати рок і не слухати батьків - то ти крутий чувак чи чувіха, не нудний і ріспект тобі. Коли тобі 28, у тебе двоє дітей, ти в декреті - то значить апріорі ти нудний для своїх просунутих друзів (хм, друзів?) і втрачена для суспільства людина. То я звісно так згущаючи фарби малюю. Просто навіяне останніми розмовами.

Хто ж такий нєфар у 28? Той, хто на майданчику, де всі діти гуляють в шапочках і міцно закутані шаликами при температурі +16, не кремпується гуляти з дитиною без шапки і в одному светрі, при цьому зберігати рівновагу і доброзичливе ставлення до бабусь, які тебе вкотре звинувачують в безвідповідальності. Та, котрій вкотре доводиться вислуховувати, що годувати груддю дитину у майже два роки - то некорисно для дитини, дітки мають пити козяче і коров'яче молочко (да ви шо??? а вони шо козенята? чи телята? де тут елементарний здоровий глузд?). Той, який готує вранці сніданок, доки дружина спить, при цьому не нервуючи і не вважаючи, що щось тут не так з гендерними ролями. Та, котра бере на себе відповідальність за свій вибір. Той, котрий знає, що тепер від його слів, учинків залежить ще як мінімум троє, і щодня зростає у терпінні, любові, приборкуванні власної ліні чи страхів. Ті, котрі дослухаються до себе і своїх дітей, а не чинять, бо так модно, бо так книжка пише, бо так сказав крутий спец, бо так всі роблять, чи навпаки всупереч - що зрештою одне і теж. І так, ми розмовляємо про ціни, про те, що зготувати, обираємо побутову техніку і навіть купуємо памперси. Так, ми читаємо запоєм книги, дивимось обійнявшись фільми з дітьми на руках. Ми страшенно для когось нудні. І беззахисні у своїй любові. А ще дуже сильні. І не потребуємо комусь щось доводити. Хіба ще зрідка. Ага, і кохаємось а не займаємось сексом :-)

п.с. хотілося трішки щось такого написати. Насправді в нас чудові друзі. Про нудність я таки чула, правда, не в контексті себе. І доводжу щось таки зазвичай собі. А в голові ще багато думок.

Прабабине літо

Сьогодні шість років, як ми у шлюбі))) Планували гайнути вдвох у гори, але тиждень був таким насиченим подіями, що вирішили заховатись у себе на Зимній Воді та запросити гостей. А погода неймовірно розкішна! Покатались з дітками на роверах по Рудно, по лісі, купили рибки і винограду. Тарик оно чарує на кухні. Меланка заснула, натомившись, а Любко підстрибує в радісному очікуванні гостей. Хороше...

Вранці всередині працювала бетономішалка, яка там мішала-колошматила мене, а ото після прогулянки так вилагідніло, що вже... 

8 листопада. Неймовірно тепло і погідно. Муха дзижчить, навстіж розчинений балкон. Пере наша нова гарненька пральна машинка)))

Тиждень справді ще той вдався. Вівторок - концерт Dakh daughters, середа-четвер-п'ятниця - майстер-клас з Наталею Пархоменко + збірка до Миколая з Грициками (тобто мало бути не лише з Грициками, але вийшло як вийшло, тобто на краще ;-)).

Навіть не знаю, що з того приносило більше радості та емоцій. Концерт? Співання? Грицики? :-))) Кожного дня збувалося бажання. Бажання піти на цей концерт + потриндіти з Анею. Концерт затримали, і ми 40 хв проговорили, що я аж забула, чого ми власне прийшли. Dakh Daughters для мене - суцільна насолода))) І візуальна, і емоційна, і інтелектуальна. 

Курбасів люблю дуже-дуже. І такий майстер-клас - теж збута маленька мрія. Хоч мені і було мало) Зате мені вдалося: домовитися з усіма і зібрати потрібну кількість людей, а це було не так легко. Було, правда, і те, що мене засмучує, чого до кінця не можу ні відпустити, ні зрозуміти. та приємнощів було однозначно більше. Зрештою, хвилі всередині ото тільки починають влягатися, я ще не встигла всередині того всього обійняти. 

Побачитись в "Меделіні" з Грициками теж додало снаги, щоразу хочеться їм говорити, як я їх люблю, яка кожна з них яскрава і неймовірна, як радію їхнім посмішкам та розповідям. 

Тиждень тому, в суботу, ходили з дівчатами в гончарну майстерню ліпити горнята. Враження двоякі. Бо майстер доволі своєрідна людина, мені не було надто затишно. Однак я спробувала гончарити на крузі. дуже хочу, щоб ми таки собі дома таке зорганізували, бо це дуже важливий досвід. мені важко наразі вловити це поєднання сили і ніжності, коли потрібно впевнено вести глину за собою, знаючи що саме ти робиш. Оце поєднання сили і ніжності - це той самий тонкий баланс що й у любощах. Відтак гончарення на крузі - дуже еротичне. Щось схоже, думаю, у прирученні коня. Впевненість, сила і ніжність. Цієї впевненої сили мені бракує.

І це ще не всі приємнощі. В Тарика нарешті є ноут :-) А у вівторок у нас в гості приходили дві чудові мами з дітками. І так гарно тішились нашій хатці. Я троха підприбирала і напекла гарбузяних млинців. І ще не навчилась приймати компліменти. Та й думок безліч народилось, але я й так розписалась. Добре, що всередині трішки заспокоїлось. може то бетон на який фундамент замішувався?