вівторок, 25 березня 2014 р.

Смак сонячного світла

Антисемітам і людям, які не дивляться фільмів, що тривають понад дві години, перегляд не рекомендується :-)
Три години про життя трьох поколінь угорських євреїв, які пережили дві війни і кілька революцій. Цісар, комуністи, російські танки. Людське життя на важелях історії. 
І ота жінка, що на задньому плані на фото, дуже шарить :-)
Ми дивились це кіно два вечори, після перших двох годин я була зла. Не тому, що кіно погане. Радше навпаки. Воно дуже гарне. Просто оте жбурляння людьми за ідеї і ідеології, які змінюються як маски на карнавалі, дуже мені нагадало наше зараз. То ж повторюю, ота жінка на фото шарить. Подивіться і зрозумієте чому.

Баювання на щодень

Тарик - чудовий оповідач. Коли ми ще зустрічалися, він складав для мене казки. Тепер оповідає Любкові перед сном про допитливого хлопчика. То обов'язковий ритуал, без якого Любко геть не хоче засинати.
По дорозі на Чортики є дерево з кулею. Такий гіганський наріст кулястої форми. От що оповів Тарик Любчику.
"Давай уявимо, що то хатка. І в ній хтось живе. Наприклад чорнушки (такі маленькі круглі створіннячка з мультику Міядзакі "Тоторо"). Вони люблять все темне. Чорні машинки, чорні шкарпетки. А вночі вони вилітають зі своєї хатки і... залазять під землю до грибочків і тих лоскочуть. А грибочки сміються і від того ростуть."


Люблю, коли дні наповнені зустрічами, сонцем, мандрами. Сьогодні перший день по-березневому прохолодний і хмарний після вакханалії сонця і тепла, коли і за комп'ютер не хотілось сідати, аби не прогавити і краплинки цієї завжди сподіваної весняної радості.
Цілу суботу ми прибирали на подвір'ї та довкола: збирали сміття, грабали, копали, замітали. І хоча допомагала як завжди лише Люба і на прохання долучитись більше ніхто не відгукнувся, я майже зовсім не образилась :-)
Неділя розпочалась ідеальним сніданком на терасі "Кафе 1". Усі мої чуття раювали і я муркала наче кішечка від задоволення, насолоджуючись їжею, тим, що бачила, музикою, яка долинала, ранковими запахами Львова, розмовою, загорнувшись у коцик. Ех, люблю я своє місто, ніде правди діти. А вранці воно особливе. В обід ми мали приємну зустріч з Юрієм Мончаком а вечір провели в товаристві друзів. Діти бавились, літав і сідав на голову папужка, а ми, попиваючи чай з чорниці, грали в "Манчкін", і збулось врешті наше давнє бажання побавитись в настільну гру. Гра, до речі, заслужено популярна.
А вчора у Львові був найтепліший за останні 130 років день. Як в такий день сидіти дома? І ми пішли в тренувальний похід на Чортові скелі. Ліс зараз цвіте, я нарахувала сім різних видів квітів. Меланка зручно спала в слінгу, Любко сам зайшов нагору. Полазивши по Чортиках, хлопці взялись досліджувати березяну кору. Вона дуже гарно пахне, дає багато тепла і горить довго. Це окрім естетичного задоволення і можливостей до творчості, які в бересту невичерпні. Ось таке практичне пластування змалечку :-) А ще ми всі босоножили і дуріли і цього разу навіть троха знимкували. Нагуляний апетит втамували в бабусі з дідусем борщиком і картопелькою, нас ще нагородили усілякими смачнючими закрутками, вишневого компоту, мого улюбленого я ввечері видудлила десь з півлітри.




З останніх дитячих приколів:

Проходимо з дітьми біля дитячого садочку. По той бік огорожі сидить хлопчик. Любко зупиняється біля нього, стоять-дивляться один на одного розділені тією огорожею. 

Любко: - Привіт!
Хлопчик: - Я з тобою не буду дружити, я тебе не знаю.- помовчав трохи. Я Юрчик. А тебе як звати?
- Любчик.
- Мені мама не дозволяє з незнайомими говорити. - ще помовчав. Але я тебе знаю. Ти - Любчик!

четвер, 20 березня 2014 р.

Inside I'm dancing

Часом ввечері нас вдається подивитись кіно. Це не так легко, зважаючи, що треба аби поснули діти, і наші мізки були не надто втомленими. Часом приспавши дітей, мені ліньки навіть зуби встати почистити. Часом зависаєм на новинах. Часом ще всяке буває :-) Ну але вчора зірки нам сприяли :-)

Кінострічка "Всередині я танцюю" або друга назва "Тут був Рорі О'Ші" зайняла достойне місце в нашому списку "Кіна про інвалідів" (то ми собі так жартуємо, бо що, воно таки дійсно так є). Його варто переглянути, бо з гумором, бо в Рорі неймовірні очі, бо гарні міські простори, бо про дружбу і любов, бо британо-ірландо-французький. Бо життєствердний. 

вівторок, 18 березня 2014 р.

Із вранішньої розмови


Любко дістає сірку з вуха і каже: 
- Сірка. 
Я одразу в педагогічному пориві відповідаю: 
- А ти знаєш чому сірник сірником називається? Бо в нього на голівці, тій, що загоряється є сірка. Тільки не така як у вусі. А інакша.
 Любко:
- А навіщо нам тоді  в голові сірка? Щоб очі горіли?
Завіса :-)

Любко дуже любить заморожену суницю і трускавку і багато за їжею філософствувати. На днях каже нам з Тариком:
- Є два трускавки (часом не узгоджує): заморожена і відморожена (розморожена тобто).

І ще про нашу "заніматєльну" гру. Покакавши на горщик кожного разу вимагає від нас сказати, на що схожа какашка - на равлика, піраміду, якусь букву. Весело мати дитину з багатою фантазією :-)

неділю, 16 березня 2014 р.

Дитячі книжечки - то одна з моїх улюблених тем, і я можу про них говорити дооовго.  Хочу поділитися трьома різними, трьома любленими. Бо книжки люблять, коли їх беруть до рук і читають, вони тоді і пахнуть інакше. 

1. Іван Андрусяк. М'яке і пухнасте (вид-во Грані-Т)
Це віршики. Сучасна дитяча українська поезія. Весела і дотепна. Вони легко запам'ятовуються, і в нашій сім'ї вже розібрані на цитати. Ілюстровані прекрасними акварельками, які дуже пасують цим віршикам. Любко теж їх дуже любить. Крім того, є "Віршолюбики"  - музичний альбом для діток, де багато цих віршиків покладено на музику. Дуже кльовий проект.


2. 365 ідей для малювання (вид-во Країна Мрій)
Малювати - це круто. І хоча в неті можна знайти велику кількість ідей, мені приємніше мати на підхваті таку книжечку, яку можна помацати, повертіти в руках, взяти із собою в подорож. 





3. Тарас і Мар'яна Прохаськи. Хто зробить сніг (вид-во Старого лева)
Прохасько - він просто чарівник. Чарівник, який писав лише для дорослих. А це перша книжечка для діток, написана разом із дружиною. Ілюстрації теж намальовані дружиною, то ж вся книжечка така до деталей домашня, рідна. 
Вона і дитяча і доросла водночас, така як життя разом з дітьми, коли все переплітається і взаємопроникає, наче коріння дерев, така неперервна розмова-розповідь, що триває щодня.


Доки донечка мирно спала, Любчик був у бабусі, а Тарик у дорозі до Львова, мені вдалось переглянути фільм. Називається просто -  "Так". 
Герої фільму говорять наче сонетами Шекспіра і це дисонує із подіями, які відбувається у сучасному Лондоні, але створює цікавий ефект. Головний герой,чоловік із жагучою східною зовнішністю спочатку здався мені не симпатичним (ну не люблю я таких типів) але далі, слухаючи те, що він говорить і дивлячись як поводиться, почав здаватись мало що не красенем :-) 
Режисер цього фільму - жінка, і сама кінострічка теж дуже жіночна, із схованими підтекстами і багатьма заторкнутими темами (наче бездонна жіноча сумочка), легкою еротикою і гарними картинками. 
В голові останнім часом крутиться фраза, написана знайомим у фб: "Така весна, що за Танатосом Еросу не видно". 
Так Еросу :-) Скільки того життя?
Сьогодні падає сніг. Саме час згадати нашу першу цьогорічну мандрівку. Минулого понеділка ми їздили до Страдчу. Він дуже близенько від нас, а там така краса! 
На ставочках плавало двійко лебедів, розпустились котики вербові, гудів джмелик. Ми палили вогник і не робили фотографій :-) Світило сонечко і було дуже-дуже тепло. На пагорбі в сосновому лісі є дві маленькі печерки, в яких залюбки бавились діти, а навпроти церкви нам трапився фантастично гарний будиночок. 


вівторок, 11 березня 2014 р.

Вчорашні Любкові запитання перед сном:
- Мамо, а як виглядає Бог? Чому я його ніколи не бачив?
- Мамо, чому ти печеш тортик тільки для нас а не запрошуєш когось в гості?
Ну що тут скажеш? Я запрошую, тільки останнім часом щось ніхто не приходить...

суботу, 8 березня 2014 р.

Якщо я і в якомусь тренді, то хіба в книжковому. Моя маленька мрія-бажання здійснилася і цього тижня я побувала в книгарні, звідки вийшла з кількома книжечками. Дві з них вже прочитала, от і хочу поділитися враженнями.

Саллі Грін "Напівлихий" (Видавництво Старого лева). Нещодавно зрозуміла, що якось не пощастило мені у свої років 14-17 натрапити на якісну підліткову літературу. Вірогідно й тому, що не було її по суті доступної, ні рідної ні перекладеної. От і заповнюю тепер цю прогалину. Роман "Напівлихий" ковтнула дуже швидко. Гарна палітурка, гарний переклад (Морозова), спочатку, правда, дуже мені нагадував "Спадкоємця" Дяченків. Але дочитавши до кінця, вирішила, що наступну частину почитаю, мабуть, теж. Кортить таки дізнатись, що буде далі.
Погоджуюсь із Бєгловим в тому, що ця книжка дуже кінематогріфічна і в чомусь про нас і приєднуюсь до рекомендацій.

Катерина Бабкіна "Соня" (Фоліо). Дивилась відео з презентації "Соні" і думала: блін, кльово дивитись гарно змонтований ролик презентації книжки української, молодої авторки. То ще в контексті того, що читаю Забужко якраз про те, як вона вболівала (думаю і вболіває, але в минулому часі, бо читаю її листування) за те, щоб українська література врешті була трендовою, не маргінальною. От мені видається, що те, що відбувається довкола цих книжок, і є таким намаганням. Хоча, яка там трендовість при таких мізерних накладах. Але хай буде. А книжка, між іншим, незлецька і дуже по-весняному життєствердна.
Роман номінувався на "Книгу року 2013" за версією BBC і рецензію на нього можна почитати на ЛітАкценті.

Приватна географія
Це деревце ми подарували мамі вже давно, воно так і стояло на поличці зі всміхненими обличчями незнайомих людей. Тільки сьогодні ми нарешті вставили у рамочки фотографії рідних. І так гарно вийшло! Мама ще не бачила. Але мені здається, що їй має дуже сподобатися. Таке приємне очікування радості.
Ото думається останнім часом про поширення себе у просторі. Це як із розширеною географією - рідним стає не одне місто-місце а вже декілька. Так поширюється відчуття затишку з-поза простору свого тіла до простору між двома, до простору нашого дому, який наповнений нами, нашими дітьми, нашими запахами, нашими голосами. Стаю од того наче більшою, наче виростаю як дерево, доєднуючись вже в особливіший спосіб до Дерева Роду, бо з мого паросточку ростуть вже нові.
Бабуся нещодавно повідала, як була біля свого прадідуся, коли він помирав і казав, що так хоче ще пожити, що життя таке гарне і коротке і просив любитися і не сваритися. Казала, що вони з дідусем у шлюбі вже 53 роки, а їй здається, що вони нещодавно побралися, а вже два покоління після них виросло і третє народилося. То була якась гарна розмова. Справжня. 


Доки маразми нашого мирно-передвоєнного-передвиборного-передмарсіаноокупаційного-ішошечекати життя тривають, я стараюсь максимально перебувати в доброму гуморі і ширити добро і красу навколо. Ну бо що ще залишається? (бомбосховище копати? :-))
10 заповідей нової України вже на холодильнику і в під'їзді на імпровізованому стенді. У під'їзді і двох магазинах неподалік від дому з'явились отакі як на фото пластикові плящини для використаних батарейок та акумуляторів. (ідея звідси).
Другу суботу поспіль прибираємо довкола будинку і маю купу ідей, які ще хочу втілити, залучивши сусідів. От тільки щоб марсіани не прилетіли і не довелось рятувати від них планету замість того щоб садити квіточки :-)
Наше новеньке
В Меланки тепер не всі тваринки "гав-гав". В її лексиконі з'явилось слово "ко-ко", яке означає курочок і всіляких пташок. Курочок і ворон вона любить спостерігати з підвіконня на кухні. Ну і коронне "а-а", звісно. Наші з нею улюблені ігри зараз - це "а-а" і "ку-ку". 
"А-а": Меланка із стурбованим виглядом прямує до ванни і починає знімати штани, часто це закінчується тим, що вона регочучи втікає або починає бавитися в "ку-ку".
"Ку-ку": Мелася закриває долоньками очі і так ховається.
п.с. на фото вечірнє дуріння з татком..
Татко працює



понеділок, 3 березня 2014 р.


Знаєте, чого мені зараз найбільше хочеться? Ні, усілякі політично-національно-партіотично-соціальні бажання, звісно, поза всілякою конкуренцією, типу: Ярослав Рущишин - губернатор львівщини, антикорупційна програма в дії, Путін геть, усі ті наші браві можновладці екс і не дуже, чиїх імен і перечислювати не хочеться за ґратами і т.д. і т.п. Тих бажань так багато, хоча до листопада місяця чи навіть до лютого я про добру половину з них навіть не здогадувалась, не те щоб вони стали для мене першими в списку подарунків від Миколая. Але я не про те. 
Мені просто хочеться до книгарні. Погортати книги, взяти до рук новинки, придбати кілька собі та дітям і з відчуттям щастя піти додому. Читати, розглядати, гортати.
Останнім часом окрім УП, Insider, новин на фб, які своїм змістом теж нагадують оті попердні два сайти, зрідка хіба потішить новина про новонароджене маля, читати щось просто не лишається часу і сили. Проте маю одненьку відраду. Коли трапляється нагода насолоджуюсь густим і ні з чим для мене непорівнюваним письмом Оксани Забужко. Допалась до її листування з Ю.Шевельовим і кайфую. Якось десь натрапила на влучну назву того, що можна відчувати, коли отримуєш насолоду від хорошої літератури - "літературний оргазм". А чому б і ні? 
Паралельно взялась перечитати її "Польові дослідження", які читала десь на перших курсах університету, і ні зрозуміти через брак досвіду ні оцінити сповна через той самий брак тільки вже інакшого досвіду ніяк не могла. Не певна, що і зараз можу відчути всі нюанси, але це мене і тішить, бо якби було все так просто - не було б так цікаво :-) Оце може ще й до поезії її доросту, хоча з поезією воно інакше ніж з прозою.  
А з дітками сьогодні слухали диск "Віршолюбики" і раділи з  Тариком як діти :-) Бо, справді, гарний проект. Раділи, що наші дітки можуть рости з такою гарною українською поезією і музикою. Сумно, правда, що таких проектів на пальцях порахувати і то одної руки, і тут знову зринають мрії, про які писала на початку.