Приватна географія

Це деревце ми подарували мамі вже давно, воно так і стояло на поличці зі всміхненими обличчями незнайомих людей. Тільки сьогодні ми нарешті вставили у рамочки фотографії рідних. І так гарно вийшло! Мама ще не бачила. Але мені здається, що їй має дуже сподобатися. Таке приємне очікування радості.

Ото думається останнім часом про поширення себе у просторі. Це як із розширеною географією - рідним стає не одне місто-місце а вже декілька. Так поширюється відчуття затишку з-поза простору свого тіла до простору між двома, до простору нашого дому, який наповнений нами, нашими дітьми, нашими запахами, нашими голосами. Стаю од того наче більшою, наче виростаю як дерево, доєднуючись вже в особливіший спосіб до Дерева Роду, бо з мого паросточку ростуть вже нові.

Бабуся нещодавно повідала, як була біля свого прадідуся, коли він помирав і казав, що так хоче ще пожити, що життя таке гарне і коротке і просив любитися і не сваритися. Казала, що вони з дідусем у шлюбі вже 53 роки, а їй здається, що вони нещодавно побралися, а вже два покоління після них виросло і третє народилося. То була якась гарна розмова. Справжня.