вівторок, 30 грудня 2014 р.

Етно фотосесія від Юлі

То ми для афішки фотографувались і світло випробовували :-) А заодно маємо цілу купу гарних фото.

За лаштунками








 Мелася і ляля





Любко забавився літачком і не надто хотів фотогоафуватись




понеділок, 29 грудня 2014 р.

Драконофеєрія + гарбузик

Цього року родзинкою святкування став театр тіней про острів драконів, який підготували Тарик з Любчиком. Народжувалась, як і все у нас зазвичай народжуєься, спонтанно і поступово. Спочатку один Беззубик для Любчика, одразу є другий для Меланки, а потім пішли декорації, великий дракон, Сарделька. А ще у них рухаються завдяки дідусеві крила і щелепа у великого. Любко наразі не дуже зашарив, що то треба дивитися на тінь, мотлошиться драконами по повній :-) дітиська всі дуже зацінили. А я поробила троха гарних фото. Меланка, після того, як Любко її вкусив, кріпко заснула і ввечері була як огірочок. А Любко підвечір вже дуже розбуянився, але він настільки підріс. Дорослий хлопака - чотири роки як-не-як :-) Тішуся як слон. 
Коханий забацав ще неабияке меню. Сьогодні жартував, що з мене тепер потрібно буде стягувати податок за розкіш, бо маю приватного масажиста і кухаря, та й шофера, докинула я. Живу, як у Бога за пазухою. Одним словом, родзинкою був неймовірно смачнючий запечений гарбузик цілий із рисом приправленим всередині, зупка-пюре із картоплі з пореєм, різні сири, налисники зі шпинатом, смачнючі салатики і на десерт сирний безвипічний торт. Я допомагала на різально-миючо-підсобних роботах. Встигла погуляти з дітьми, а ввечері навіть покупати. Що то значить - злагоджена команда :-) А сьогодні такий сніжок гарний падає. Мрію зїздити до ялинки в центрі, покататись на санках - ото найближчі плани. А там Різдво і Коляда :-) Аби тільки всі були здорові. І щоби на Коляді був перкусист :-)









середу, 24 грудня 2014 р.

Моє дівчаче цьогорічне. Минулого року загадала собі аби більше співати. Так воно і сталось) Побувала на двох омріяних майстер-класах. І, здається, мені таки виходить нарешті відкритий народний спів, головне долікувати горло, аби можна було далі співати. А ще до нашого кола доєднались чудові люди, з чого страшенно тішусь. (в цьому, видається мені, таки велика моя заслуга ;-)) І вже чекаю на коляду. Вивчили стільки нових коляд, що тепер все в голові плутається і бракує часу все відточити. І ще, і ще не покидаю ідею з масками-гримом. 
Цієї осені-зими якось по-особливому відчуваю давні українські наспіви, аж часом до втоми і вичерпування. 

 фото Данути Згарди

Катеринські вареники в мене на хаті

Читане

 Владимир Кецманович "Feliks"
Купила собі цю книжку на форумі, ото тільки тепер прочитала. Читається легко і швидко. Автор - власник і редактор сербського видавництва "ВІА", пише статті і троха письменник, троха старший за мене. Події роману відбуваються у сучасному Белграді. Головний герой - Симеон Ракич, старий привабливий пройдисвіт :-) Роман написаний короткими реченнями, часто один абзац - це одне речення. Ця книжка - гарна розвага на вечір та, мабуть, не з тих, до яких вертаються.
І ще - люблю читати про Сербію. 
Однак наших улюблених з Тариком "Облудників" ще ніхто не переплюнув. Зрештою, обставини читання мають велике значення. А ми читали в мандрах, влітку, самі-саміські на цілий світ :-)))
 Олексій Огульчанський "Скарб солоного лиману"
Зачитувалась цією книжечкою для школярів у маршрутці по дорозі на майстер-клас зі співу. Відкрила для себе чудового українського письменника, шарячого природознавця. То ж і читання було захопливим. А що розповідь про приморські краї - то взимку у Львові читати вдвічі приємніше. Довідалась про всілякі примудрощі морських рибалок, про тамтешню рибу та звірину.

Люсі-Мод Монтгомері "Енн у Домі Мрії"
П'ята книжечка із серії про Енн. Ех, шкода, що вона так швидко закінчилась. Щось мені підкупає у цій книжечці. 
Мабуть, така чітка межа між добром і злом :-) Часом так хочеться, аби навіть коли складно, було так просто. 
Гарні описи природи. Я теж завжди замиловуюсь небом і деревами, звісно, таких краєвидів довкола мене немає, але ж цьогоріч ми були на морі - і, так, воно прекрасне. Щойно сьогодні небо при заході паленіло багрянцем, і згадала оте Любкове вертепне минулорічне "Небо запалили". 
Сподобався опис святкування нового року на маяку. Коли друзі різного віку так щиро танцюють, грають, розмовляють, просто мовчать разом. В місті довкола так багато людей, що ми просто закриваємося і уникаємо один одного, часто навіть друзі можуть спокійно розминатися у цьому морі. Щось не влаштовує - просто легко розчиняєшся у натовпі і спілкуєшся з кимось іншим, хто тобі зараз більше до смаку. Мені завжди якось наче незручно чи то боляче від такої безвідповідальності до по-екзюперівськи "приручених" людей. Такий собі вид споживацтва. Хоча я, ніде правди діти, теж таким грішу.

Юстина Соболевська "Книжка про читання"
Від цієї книжки я сподівалася чогось більшого. Хоча... І так незлецька. Дала можливість задуматись над деякими своїми книжковими уподобаннями та звичками. Довідатись про інші. Просто такий формат книжки незвичний і цікавий.
Я щось середнє між читачем пристрасний та галантним. Люблю закладки, однак люблю читати кілька книжок одночасно, деякі не завершувати, якщо вони мені не до душі, читати останню сторінку), на підкреслювання мене не вистачає, юо читаю швидко, наче поспішаючи (бо зазвичай не маю на це стільки часу, як би хотілося), можу читати у найрізноманітніших позах, уривати хвилинки, доки діти бавляться, зараз дуже люблю читати в маршрутці, коли кудись сама їду. Ото вчора прихопила книжечку поезій Целяна і натрапила на один дуже гарний рядок) 

І на десертик турецький фільм "Кохання любить випадковості". 
Романтичне і добре, акторка нагадувала дорослою Тамару з "Горгішелі" а дитиною дівчинку, що співає з татом. І головний актор - ще той красунчик. 
Під кінець трошка перебрали пафосу, але загалом мені дуже сподобалось.

Миколаївське

Миколайками я завжди починаю запасатись наперід і страшенно це люблю. 18 числа з пластунами їхдили в Лопатин, і поза тим, що за три дні до того небуло автобуса, бракувало хлопців, і я нервувала, все пройшло як по маслу, автобус був гарний , великий, комфортний із чудесним водієм, якому я страшенно вдячна. Всі підготувались, людей було достатньо, і все пройшло люкс, і я дістала задоволення, бігаючи по класах, і роздаючи подарунки з ангельськими крильцями. 

фото Юлі Чванькової

По дорозі додому ще знайшла симпатичні прянички-сніговички для діток.
Омріяні саночки. наразі катаємося дома і мріємо про сніг

Меланчині лялі від Каті-чарівниці. Вживу вони ще більш мі-мі-мі. Хлопчик вже без рук (то пришивабельно, та все ж обідно, Меланка наразі ще не дуже до таких іграшок, а може то взагалі не її :-))
Ну і ще кретки, книжечки, кіндери, прянички, колготи-шкарпеткки. Моє миколая вийшло для мене надутим і слізливим, ну бо я - така я :-) геть мені було безрадісно класти собі собою ж куплені книжки та цукерки з роботи. Забули ми з Тариком, що обоє неідеальні і понадувались один на одного. Але то в нас швидко проходить, на щастя. Вже у суботу після школи Монтессорі діти затусили в бабусі, а ми поїхали додому. Коханий прибирав, а я залізши під коца читала свою "Енн" і пила смачнючий миколаївський чай (десь більше тижня терпіла, бо вже був припасений з "Колоніальних товарів").
Рідні потішили горою подарунків. Дуже тішуся новою вишиванкою, старим намистом, позавчора привезла від мами тканину, ще раніш подаровану бабусею. Тканина розкішна. Вже уявляю, яка з неї буде бомбезна спідниця до строю. Після свят тим займусь, щоб до Великодня встигнути :-)

Так багато всього набралось, що і не знаю, з чого почати :-) Певне, з того, що мене врешті попускає моя бацила, стало легше на голову, от і змогла добратись до блогу. Останні дві ночі нарешті не кашляла і спала безпробудно (не рахуючи висаджування Меланки). До речі, ми з Меланкою вже гарнесенько собі відпрацювали нічні висаджування і вже без аварій. 

Мій подаруночок від таємної куми :-)

І цьогорічні янголята від Оксанки (моє із зимових Карпат, то ж цієї зими нам повинно вдатися там побувати! :-))

Один із Любкових Беззубиків

Пальчикових фарб Меланці вистачило аж на два рази

Одна із Любкових хаток-витинанок

Миколаївська глина пішла в роботу

четвер, 11 грудня 2014 р.

 Чекаємо на Миколая :-)
Ну і заодно вчимо цифри. (5 і 8 Любкового авторства)










І суботній дракон від татка з дідусем. Крила рухомі. В Меланки теж є :-) А як інакше?

середу, 10 грудня 2014 р.

- Мелась, що в циці? Молочко?
- Нєа.
- Кашка?
- УУ.
- Медик?
-Кета (цукерка)
:-)
Меланка ось уже певне місяць спить без памперсу. Просто памперси закінчились, і я вирішила не купувати нові. Пояснила Меланці, що сьогодні ми спимо без памперсу, а в трусиках, якщо ти попісяєш, то трусики будуть мокрі і сказала, що вночі потримаю її над горшочком і вона попісяє. Меланка сказала ні, і відтоді вночі перестала їсти молоко і відповідно пісяти. Спочатку прокидалась перевірити, чи я є, тепер просто гарно спить. Грудне молоко їсть вранці, перед сном і перед денним сном. Красота. Причому, стала набагато менше залежна від грудей і майже не пісяється. Крім того, гарно сама орудує ложкою, любить бігати з голою дупою і боса.
Ну і купання-малювання-гуляння - улюблені справи обох. 
Вранці поки я готую-прибираю-перу-роздупляюсь діти собі незле дають раду вдвох, троха покапризують і знаходять собі заняття. В тому плані з двома легше. 
Любко двічі на тиждень із задоволенням ходить на плавання з Тарасом. В суботу ми тепер ходимо в школу Монтессорі: Любко на театральну студію, а Меланка просто на монтесорі-заняття. Потім до бабусі :-) В садочок цього місяця ще не ходили жодного дня.
На балкон до нас прилітають синичкм по сало - "ціпи". 
о, і ще згадалося. ото вчора відключили в нас світло. а як нема світла, то в нас на третьому поверсі нема і води. зварила я дітям вареники, замість запланованої зупи, але без води зле. бо Меланка покакала та й пальцьом перевіряти, чи дупця чиста - тре би було той палець помити, та й зупу тре варити, бо ж діти захочуть їсти, як з вулиці прийдем. ото я одягнула шапку, закуталась у теплу цвітасту хустку та й пішла до сусідки. дітям сказала не плакати, не сваритись, бо мама йде по воду) сусідка, правда, аж на першому поверсі, но - кайфу я дістала купу. Воду принесла, слівцем перекинулась, діти між іншим файно ладили і тішились. Зупу ми зварили і пішли гуляти, патичком по снігу малювати. Таке відчуття села. Хай навіть так близько від міста.
ну от... вирішила почитати відгуки на книжку. Краще би не читала :-)

"Коли бог був кроликом". 

А мені сподобалось. Хоч, звісно, геїв там, може і забагато, і вінігрет ще той. Але про любов у різних проявах гарно написано. бо любов, вона ж бо різна і незмінна водночас.

Сьогодні  сніжинки так гарно кружляли у світлі ліхтарів, Любко в дорозі заснув у мене на руках, сонного винесла його з маршрутки, і перше, що він побачив, розплющивши очі, був сніг і м'яко освітлена площа біля короля Данила - і його погляд був таким захопленим. Син любить гуляти в місті, от нещодавно просив, аби ми туди пішли, зупиняється біля кожної вітрини, усе розпитує, усе йому цікаво. А мені так подобається дивитись на місто трішки його очима і дарувати йому місто і казку. Ото сьогодні сидів він і малював поруч Миколи Берези, який читав казку про лист до Миколая. А Любко розповідав про море, і про те, що хоче саночки, і має Меланочку (це відповідь на запитання, чи в нього є друзі) і малював корабля на відкриточці для бабусі. Сиділа на підвіконні і раділа за нього, за себе, і ніяковіла від того, що для мене актори Курбаса - то наче люди з іншої планети, і водночас розуміла, що ніяковіти то по-дурному, а одначе по-іншому не виходило. А по дорозі назад він їв булочку і пив сочок, сидячи в мене на колінах, і ми розмовляли про все на світі. І я відчувала себе щасливою, що так легко і хороше дарувати радість.
А коли ми прийшли, то до нас вибігла щаслива викупана Меланка, цілувала Любка, бо скучила, разом вони наминали зернята граната. А потім в ліжку співала їм колискові, тримаючи Любкову долоню в своїй, годуючи Меланку, наслухаючи посопування трьох носиків. Найрідніших. Найкоханіших. Музика :-)
(фото Олени Лендел)

четвер, 4 грудня 2014 р.

Такі гарні МИ




Наша чи не перша фотосесія. Для доброї справи. Сподіваюся, з того щось вийде. А наразі маємо гарні фото від чарівниці Юлі. Потішимо батьків, бабусь і дідусів.

п.с. треба собі помаду купити, а то вже молодиця, а губи нема чим підфарбувати)

Книжки і кіно

 "З непокритою головою" 
І цій книжці зібрана українська жіноча проза 20 ст.Ольга Кобилянська, Леся Українка, Ірина Вільде, Ніна Бічуя, Марія Матіос, Оксана Забужко і ще з десяток імен.
З найбільшою насолодою читала Лесю Українку. А ще відкрила для себе "Valse Melancolique" Кобилянської. Читала колись про нього, а ото тільки тепер прочитала і сам твір повністю. Перепрочитую для себе класиків.





І великою мірою завдяки Оксані Забужко.

Дуже рекомендую цю книжку:
"Український палімпсест. Оксана Забужко у розмові з Ізою Хруслінською". Довідалася для себе багато нового, отримала відповіді на багато запитань. Маст рід, що називається. Крім того, гарний подарунок батькам)


Проковтнула за два дні в батьків. Сумно. Як же точно вміють відчувати деякі письменники те, що ще не омовлене і лише витає у повітрі, а проте уже є. Вони перші і омовлюють. 
Антиутопія, хто би не знав. 
Рей Бредбері приречений на культовість. Хоча через це й трішечки сумно.






І два чудові фільми для жіночої душі. "Смажені зелені помідори" та "Спокута". 

Бережи нас усіх, Господи. Нехай наші очі і серця будуть відкритими до любові, до прийняття. Так набагато важче. Тоді і болить сильніше. То дві сторони однієї медалі.