Миколаївське

Миколайками я завжди починаю запасатись наперід і страшенно це люблю. 18 числа з пластунами їхдили в Лопатин, і поза тим, що за три дні до того небуло автобуса, бракувало хлопців, і я нервувала, все пройшло як по маслу, автобус був гарний , великий, комфортний із чудесним водієм, якому я страшенно вдячна. Всі підготувались, людей було достатньо, і все пройшло люкс, і я дістала задоволення, бігаючи по класах, і роздаючи подарунки з ангельськими крильцями. 

фото Юлі Чванькової

По дорозі додому ще знайшла симпатичні прянички-сніговички для діток.

Омріяні саночки. наразі катаємося дома і мріємо про сніг

Меланчині лялі від Каті-чарівниці. Вживу вони ще більш мі-мі-мі. Хлопчик вже без рук (то пришивабельно, та все ж обідно, Меланка наразі ще не дуже до таких іграшок, а може то взагалі не її :-))

Ну і ще кретки, книжечки, кіндери, прянички, колготи-шкарпеткки. Моє миколая вийшло для мене надутим і слізливим, ну бо я - така я :-) геть мені було безрадісно класти собі собою ж куплені книжки та цукерки з роботи. Забули ми з Тариком, що обоє неідеальні і понадувались один на одного. Але то в нас швидко проходить, на щастя. Вже у суботу після школи Монтессорі діти затусили в бабусі, а ми поїхали додому. Коханий прибирав, а я залізши під коца читала свою "Енн" і пила смачнючий миколаївський чай (десь більше тижня терпіла, бо вже був припасений з "Колоніальних товарів").

Рідні потішили горою подарунків. Дуже тішуся новою вишиванкою, старим намистом, позавчора привезла від мами тканину, ще раніш подаровану бабусею. Тканина розкішна. Вже уявляю, яка з неї буде бомбезна спідниця до строю. Після свят тим займусь, щоб до Великодня встигнути :-)