Outlander - моя любов :-)

Раз на рік  я присідаю на серіал.

Цього разу мене захопила американсько-англійська сага про кохання на фоні шотландських краєвидів та подій 18 ст.Така дуже романтична, з еротичними сценами, і такими гарними сукнями. ну і мужніми чоловіками в кілтах) не думала раніше, що мені таке сподобається) а таки сподобалось)

проковтнула перший сезон. другий дивилась вже повільніше. зате потім ночами прочитали ще дві книжки, які розповідають про подальші події.

Такий в мене зараз дуже романтичний настрій. 

Бо я подвійна дівчинка)

Бо поруч мене чудовий чоловік, до якого так хороше пригортатися холодними ночами.  а вдома в нас справді свіженько. + 16

і мене це страшенно тішить)

"Розмальована вуаль". Книга vs фільм

З легкої руки Івасі писала я невеличку рецензію на цей фільм. Дивилась його вже давніше, а ото, пишучи, собі пригадала, який він гарний і що треба його порекомендувати) Та ще й на читалці виявила завантажену книгу, на основі якої написаний сценарій. А завдяки моєму чудовому і дбайливому коханому чоловіку з'явився час, аби ту книжку прочитати. 

І тут виявилось, що до половини книжка і фільм про те саме, а потім розходяться в різних якщо не протилежних напрямках. 

Сомерсет Моем - один з кращих британських письменників минулого століття. І його роман прочитала за два дні. В центрі книги духовне зростання дуже гарненької та доволі недалекої представниці аристократії Кітті. Події розгортаються у 20-ті роки 20 століття спочатку в Лондоні а потім в Китаї. Кітті вискакує  заміж за доктора Волтера, аби не залишитись в дівках, бо їй уже, здається 26 :-) (o tempora, o mores!) Вони їдуть у Гонконг, де чоловік працює бактеріологом. Кітті закохується у такого собі містера Таунсенда. Аби помститись за зраду, доктор Фейн їде у маленьке містечко, в кому лютує епідемія холери та бере дружину зі собою. А далі не розкажу :-) Бо події в містечку у романі та у фільмі дуже відрізняються.

В екранізації центральною стає любовна драма неймовірної краси на фоні не менш красивих пейзажів та чарівної музики. Чого тільки вартий Едвард Нортон в головній ролі :-)

Обирати, звісно, краще класичну схему: книжка  а потім фільм.

Ну або просто подивитися гарний фільм :-)

Оскар 2015

"Два дні, одна ніч" 
режисери: брати Дарденни
бельгійсько-французько-італійська драма
в ролях: Маріон Котіяр, Фабріціо Ронгіоне

Не спалося якось мені пізно ввечері і вирішила подивитися це кіно, про яке раніше читала, та воно мені здавалося надто сумним, щоб дивитися взимку. Головна героїня - мати двох діток, яка щойно пройшла лікування від депресії та хочу поновитися на своїй роботі, однак начальник відділу ставить голосування перед 18 її співробітниками, в якому вони мають вибрати премію чи зберегти роботу колезі. Більшість голосує за премію. Однак все виявляється не так однозначно, і в жінки з'являється шанс зберегти роботу. Для того їй треба за суботу-неділю (звідси назва) переконати співробітників пожаліти її і відмовитись від тисячі євро, обравши збереження її робочого місця (бо виплату премій і ще одного працівника водночас компанія собі дозволити не може). Вона дізнається адреси і їздить до них додому. Сюжет не динамічний, тут немає швидкого розвитку подій. Напруга внутрішня. Це почуття головної героїні, її бажання зберегти роботу і дохід для сім'ї, який необхідний водночас сором просити у людей, негативні почуття, які викликають їхні відмови. Глядач має змогу побачити, як і чим живуть її співробітники. Мені було дивно бачити, як за тисячу євро люди готові бити одні одному морду, нехтувати дружбу. Наскільки ці гроші були важливими для людей, для когось - це нова тераса для будинку, для когось оплата газу і електрики для квартири чи навчання доньки. Франція насамперед асоціюється з шиком і люксом, з чимось позитивним. А тут ось звичайні проблеми звичайних людей. І матеріальне понад моральним. Якесь виживання в світі речей а не людей.

Поза тим, фільм наповнений теплим сонцем, підтримкою чоловіка та сердечністю. Бо ж не всі обрали гроші. І власне, Дарденни показують, що не всі, хто обирає гроші - погані, так, нехай тут це голосування - наче лакмусовий папірець. Але не слід судити людей. Бо в різних обставинах люди чинять по-різному. Бо у всіх свої причини. І ми відповідаємо лише за себе і свій вибір. 

"The imatation game"
режисер: Мортен Тильдум
в ролях: Бенедикт Камбербеч, Кіра Найтлі

Британсько-американський історичний трилер про британського математика, логіка, криптоаналітика та батька сучасної інформатики Алана Тюрінга, який був ключовою фігурою в розшифруванні нацистського коду Енігми, що допомогло Антигітлерівській коаліції перемогти у Другій світовій війні, а пізніше зазнав кримінального переслідування за свою гомосексуальність

Тут теж про вибір. Який часом надто важкий. І відповідальність за нього несила нести. Хоча вдруге вчинив би так саме. 

Королева Британії посмертно офіційно попросила в нього пробачення щойно кілька років тому.

Birdman

Драматична чорна комедія режисера, продюсера і сценариста Алехандро Гонсалеса Іньярріту.

У головних ролях Майкл Кітон, Зак Галіфіанакіс, Едвард Нортон.

Емм... Мені сподобались деякі фрази. А загалом, ну це ж чорна комедія, все ж таки :-) не зовсім мій жанр. 

Після цих трьох фільм в мене виникло таке-во запитання. Що то за новий ідеал жіночої краси? тощість, спина дугою і проблеми з психікою (ну хіба крім героїні Кіри Найтлі, але в неї інша крайність). 

Як я підсіла на серіал :-)

Серіалів я не дивлюсь. Я правильна дівчинка : читаю книжки і дивлюсь артхаусні фільми, гиги))) Но тут я попала. 

"Викличте акушерку" - то моя любов останніх днів. "Call the mildwife" - британський серіал, в основу якого лягли спогади акушерки Дженніфер Лі, описані в книгах-бестселерах Дженніфер Уорф. Події розгортаються в 50-х роках, в найбіднішому і найгустонаселенішому районі Лондона Іст-Енді. Акушерки живуть у монастирі Ноннатус, де разом зі сестрами опікуються жінками, породіллями, малюками та старшими людьми.

Сьогодні планую подивитись останню серію 2-го сезону. Ото шукали картинки і виявила, що є ще третій :-) Два сезони - то 15 серій по годинці, в кожній є пологи, вагітні жінки, малюки, сестрички, любов у всіх своїх проявах, симпатична головна героїня і гарний і легкий гумор.
Може він троха і засолодкий, як "Енн", але ж усе залежить від кута зору, еге ж?
п.с. одяг санітарок відтворено достовірно. Переглядала старі фото в мережі. І мені дуже подобається дивитись на зачіски і одяг тих часів.

Читане

 Владимир Кецманович "Feliks"

Купила собі цю книжку на форумі, ото тільки тепер прочитала. Читається легко і швидко. Автор - власник і редактор сербського видавництва "ВІА", пише статті і троха письменник, троха старший за мене. Події роману відбуваються у сучасному Белграді. Головний герой - Симеон Ракич, старий привабливий пройдисвіт :-) Роман написаний короткими реченнями, часто один абзац - це одне речення. Ця книжка - гарна розвага на вечір та, мабуть, не з тих, до яких вертаються.

І ще - люблю читати про Сербію. 

Однак наших улюблених з Тариком "Облудників" ще ніхто не переплюнув. Зрештою, обставини читання мають велике значення. А ми читали в мандрах, влітку, самі-саміські на цілий світ :-)))

 Олексій Огульчанський "Скарб солоного лиману"

Зачитувалась цією книжечкою для школярів у маршрутці по дорозі на майстер-клас зі співу. Відкрила для себе чудового українського письменника, шарячого природознавця. То ж і читання було захопливим. А що розповідь про приморські краї - то взимку у Львові читати вдвічі приємніше. Довідалась про всілякі примудрощі морських рибалок, про тамтешню рибу та звірину.

Люсі-Мод Монтгомері "Енн у Домі Мрії"

П'ята книжечка із серії про Енн. Ех, шкода, що вона так швидко закінчилась. Щось мені підкупає у цій книжечці. 

Мабуть, така чітка межа між добром і злом :-) Часом так хочеться, аби навіть коли складно, було так просто. 

Гарні описи природи. Я теж завжди замиловуюсь небом і деревами, звісно, таких краєвидів довкола мене немає, але ж цьогоріч ми були на морі - і, так, воно прекрасне. Щойно сьогодні небо при заході паленіло багрянцем, і згадала оте Любкове вертепне минулорічне "Небо запалили". 

Сподобався опис святкування нового року на маяку. Коли друзі різного віку так щиро танцюють, грають, розмовляють, просто мовчать разом. В місті довкола так багато людей, що ми просто закриваємося і уникаємо один одного, часто навіть друзі можуть спокійно розминатися у цьому морі. Щось не влаштовує - просто легко розчиняєшся у натовпі і спілкуєшся з кимось іншим, хто тобі зараз більше до смаку. Мені завжди якось наче незручно чи то боляче від такої безвідповідальності до по-екзюперівськи "приручених" людей. Такий собі вид споживацтва. Хоча я, ніде правди діти, теж таким грішу.

Юстина Соболевська "Книжка про читання"
Від цієї книжки я сподівалася чогось більшого. Хоча... І так незлецька. Дала можливість задуматись над деякими своїми книжковими уподобаннями та звичками. Довідатись про інші. Просто такий формат книжки незвичний і цікавий.
Я щось середнє між читачем пристрасний та галантним. Люблю закладки, однак люблю читати кілька книжок одночасно, деякі не завершувати, якщо вони мені не до душі, читати останню сторінку), на підкреслювання мене не вистачає, юо читаю швидко, наче поспішаючи (бо зазвичай не маю на це стільки часу, як би хотілося), можу читати у найрізноманітніших позах, уривати хвилинки, доки діти бавляться, зараз дуже люблю читати в маршрутці, коли кудись сама їду. Ото вчора прихопила книжечку поезій Целяна і натрапила на один дуже гарний рядок) 

І на десертик турецький фільм "Кохання любить випадковості". 

Романтичне і добре, акторка нагадувала дорослою Тамару з "Горгішелі" а дитиною дівчинку, що співає з татом. І головний актор - ще той красунчик. 

Під кінець трошка перебрали пафосу, але загалом мені дуже сподобалось.

Книжки і кіно

 "З непокритою головою" 

І цій книжці зібрана українська жіноча проза 20 ст.Ольга Кобилянська, Леся Українка, Ірина Вільде, Ніна Бічуя, Марія Матіос, Оксана Забужко і ще з десяток імен.

З найбільшою насолодою читала Лесю Українку. А ще відкрила для себе "Valse Melancolique" Кобилянської. Читала колись про нього, а ото тільки тепер прочитала і сам твір повністю. Перепрочитую для себе класиків.

І великою мірою завдяки Оксані Забужко.

Дуже рекомендую цю книжку:

"Український палімпсест. Оксана Забужко у розмові з Ізою Хруслінською". Довідалася для себе багато нового, отримала відповіді на багато запитань. Маст рід, що називається. Крім того, гарний подарунок батькам)

Проковтнула за два дні в батьків. Сумно. Як же точно вміють відчувати деякі письменники те, що ще не омовлене і лише витає у повітрі, а проте уже є. Вони перші і омовлюють. 

Антиутопія, хто би не знав. 

Рей Бредбері приречений на культовість. Хоча через це й трішечки сумно.

І два чудові фільми для жіночої душі. "Смажені зелені помідори" та "Спокута". 

Бережи нас усіх, Господи. Нехай наші очі і серця будуть відкритими до любові, до прийняття. Так набагато важче. Тоді і болить сильніше. То дві сторони однієї медалі. 

Кіна

Хайяо Міядзакі "Вітер дужчає"

Останній мультик... Ех, шкода. Дуже люблю його роботи. Хоч Оксанка нам його рекомендувала, як дорослий, дивились усі разом в неділю вранці.

Олесь Санін "Поводир"
Ходили вдвох до кінотеатру. Гарний, потрібний фільм. А що ще сказати? А якось більше і не хочеться говорити.

"Sense and sensibility" за романом Джейн Остін
А цей фільм переглянула сама пізно ввечері, коли вже всі поснули. За порадою Яськіва. Насолоджувалася інакшістю того часу, намагаючись не вдаватись у всілякі мудрування. Просто насолоджуватись гарним фільмом про любов)

Форумні придбання. Частина 2 + бонус

Останнім часом тема війни зачіпає за особисте і геть вже не так легко і віддалено читається, як рік до того. А книжку, в якій хоч якимось чином ця тема не зачеплена, знайти важко. Як, зрештою, важко знайти книжку, в якій не заторкнута тема любові у різних своїх проявах. 

Катерина Тучковська. "Житковські богині" (Комора - 2014)

Бестселер у Чехії 2012 року, написаний майже моєю ровестицею про мешканців, а радше мешканок так званих "Білих Карпат", що на кордоні Чехії та Словаччини, такий собі забутий Богом та людьми край, де довший час рівень писемності був найнижчим у країні, кріпацтво тривало і після його відміни, бо ніхто з селян про це не знав. В основі - реальні факти із життя жінок цього краю. 

Богині тут - жінки-знахарки, які "богують": лікують, замовляють, радять, допомагають. Героїня роману - Дора Ідесова, одна з останніх представниць роду житковських богинь. І хоч вона не перейняла їхніх вмінь, але здобула етнографічну освіту і ціле своє життя присвятила найковому дослідженню цієї теми. Дія роману відбувається у вісімдесяті-дев'яності роки минулого століття. Однак авторка торкається і часу двох воєн, і міжвоєнних років. 

Дію роману легко уявити і в наших українських Карпатах, так воно все схоже на наше. Читається легко і на одному подиху, хоч у романі багато документів, звісно, не справжніх, однак, як пише сама авторка, "чимало такого штибу ділових паперів можна знайти в чеських і словацьких архівах". Ось тут, мабуть, одна з основних відмінностей - у Чехії після розвалу комуністичного ладу, був відкритий доступ до архівів таємних служб. 

Осне Сейерстад "Кабульський книгар"
Ще один бестселлер. Цього разу норвезької журналістки про Афганістан. І веселу житуху-битовуху афганістанок. Центральна постать - отой книгар із Кабулу, Султан Хан - людина цікава і непересічна, якщо врахувати, що велика частина населення Афганістану неписьменна.

Позавчора переглянула дуже кльове кіно до цієї теми. Ніби не зовсім, але все в цім світі пов'язано.

Яскраве, кольорове, про любов і життя. Дуже багато тем заторкнуто і гарно висвітлено, недаремно на Кансьському цю стрічку зацінили. І актори чудові, такі погляди одне на одного кидають. Віриш їм одразу. Два світи - жіночий і чоловічий, які так по-різному можуть переплітатися. А ще співи, танці, незвичні краєвиди, боротьба не на життя а на смерть - бо яке то життя з забороною любощів? :-))))

Три мішки горішків

 Ці неповні три тижні по приїзді такі наповнені, що аж вихлюпуються. Спочатку форум, потім ми троха похворіли, весілля Оксанки з Маркіяном, яке було чудовим і мені його було мало.

Ми вже встигли побувати з дітками на виставці ляльок і на виставі в театрі (Меланка там була вперше). Ми з Тариком були в кінотеатрі на дуже гарному українському, який так пасує до осені. Тарик з Любчиком змайстрували кораблик, поки я бігала за тапочками-рукавичками для діток. 

А в останній день вересня ми влаштували справжній пікнік в себе на подвір"ячку. Я напекла гарбузових млинців, доки дітиська гасали надворі під пильним наглядом сусідки, а потім ми всі разом, тобто троє діток, двоє мам і одна наша дворова бабуся-прабабуся наминали аж за вухами лящало. І це все, звісно, з гарними тарілочками, кошиком, скатертинкою і серветками. Правда, брутальна реальність вривається клаптями наче який туман з Мордору і у наш веселковий світ. Але про це якось не хочеться писати.

Сьогодні були перший день в садочку. Ревіла я, а не Любко. Сама в кімнаті, після садочку. Любкові все подобається. Сьогодні Тарас розмалював його кріселко і горнятко, які  ми купили спеціально до садочку і завтра їх беремо зі собою. Ну і сьогодні ми були всі втрьох. Та й садочок ніби й не зовсім садочок, і дітки там хороші, і вихователі, сьогодні була три години, то мала можливість поспостерігати, але а-а-а... Тяжко дитя від спідниці відривати. Планую, що Любко там буде до обіду з дітками бавитися, а потім я усіх годуватиму смачним обідом. Ех...

І ловлю себе на думці, що я геть нікуди не хочу з декрету. 

Кіно

 Цей фільм дивились ще на морі. Сильний. Складна дитина, яка опинилася в дуже складній ситуації після смерті батька. Дуже гарний образ батька, який зіграв Том Генкс. Особливо мені подобалася, як він ставився до своєї дружини. Ще дуже гарні образи бабусі і дідуся. Одним словом, фільм як на мене дуже "маст сі". Його можна розносити на фрази. А більше на багатозначні погляди. І той хлопчик, як він то зігрів?!

А це кіно французьке. І з Жераром Депардьє. На любителя, і мені таке подобається. В центрі зав'язки - встановлення опіки над дитиною бездітною сімєю. Дитина - чорненький кароокий араб, в розпалі війна за незалежність в Алжирі. Містечко, в якому живе сім'я, яка приймає дитину, дуже арабоненависницьке. Міжнаціональна нетерпимість, подружня зрада, життя маленького консервативного містечко - такий собі фон. На ньому прості люди, які хочуть любити і бути любленими. 

Якось воно все аж дуже з гепі ендом - вміють французи тішитися життю. Тільки гепі енд той - такий французький а не американський, лайт чи шо.

Читацькі нотатки

В останній день літа личило б якось завершити із прочитаними книжками. Отже,

Ірвін Шоу "Вечір у Візантії".

Цю книжку я читала на букрідері ще на Шипоті. Книжки, прочитані з екрані лишають в мені менше спогадів. Ця про підтоптаного такого кіномитця, який приїхав на Канський фестиваль, аби щось собі ще довести. Переживає зустрічі зі старими друзями, пристрасть до молодої дівчини, розлучення із дружиною, і врешті-решт переоцінку цінностей. Книжка була цікава як занурення в атмосферу Канн фестивальних, а загалом геть для мене нетипова і я навряд чи кому б її радила для прочитання.

Люсі-Мод Монтгомері "Енн із Шелестких тополь"

Зробила приємне відкриття, що це лише четверта книжка, а, отже, попереду ще чотири - юху-у!

Енн мене зачаровує. Мені завжди хочеться затримати її прочитання надовше, однак і відірватись несила. 

Барбара Космовська "Буба"

Книжка мені спочатку зовсім не пішла, нагадувала якийсь поганенький телевізійний комедійний серіал. "Кава з кардамоном" мені однозначно сподобалась більше. Зрештою, "Бубу" я таки дочитала і отримала деяке читацьке задоволення.

Юрій Винничук "Танго смерті"

Розділ з "Оссоленіумом" - то таке пряме відсилання до Умберто Еко. Дуже якісна проза, насичена, яскрава. Просякнута Львовом. Прочитала на одному подиху.

 І ще двійко фільмів.
"Відкрий очі" Аменабара. Напряжний. Зате з Пенелопою Круз.

Коли наші діти виростуть, ми нарешті зможемо залишитися вдвох - настануть наші найкращі часи :-) Легке і приємне французьке кіно з Фанні Ардан.

І там море.

Ледь не забула про чудове кіно з чудовою Кірою Найтлі. От його дуже раджу. Таке дуже ранньоосіннє і
тепле. 

В мене був жахливий приступ жалощів до себе. Жахливий тим, що навіть знаючи, що не варто псути собі (а разом з тим і людям поруч) життя, ніц не могла з тим вдіяти. З того всього я переглянула три (!) кінофільми з позначкою "для сімейного перегляду про любов". В школі я обкладалась журналами і залазила під коц. Журнали тепер на мене мають хіба блювотно-нудотну дію. А от фільми ще підходять. 

Сьогодні аби геть зцілитись взяла листування Забужко-Шевельов. 

"Східний вітер" - гарна історія по бунтарську дівчину-підлітку і такого ж коня. Ну і всілякі там родинно-сімейні перипетії на фоні. Два інші фільми дуже схожі. Один про маму і доньку, які помінялись тілами для того, щоб порозумітись, а другий про чоловіка-невдаху (на його власний погляд), якому знову стає 17, він йде в школу, де вчаться його діти. Все так чудово-різнокольорово, і в кінці геппі енд.

А якщо говорити про справжнє, то в п'ятницю ввечері подивилась фільм Бернардо Бертолуччі "The sheltering sky". Неймовірно гарне кіно. І геть незрозуміле. Можна крутити в різні боки і думати, що завгодно, залежно від свого досвіду і куту зору. Ось таке приблизно в мене буває відчуття і в реальному житті.

Тернопіль подарував трішки відпочинку із книгами геть відмінними, написаними в різний час, в різних країнах, однак їх об'єднало те, що вони обидві написані жінками і куплені мною а книгарні "Є" в Тернополі :-)

Зою Казанжи мені було цікаво прочитати з огляду того, що вона з Одеси. Спочатку книжка

мене дещо обурила: суцільні історії про нещасливе подружнє життя, потім плакала над нею на кухні в бабусі, поки всі спали, зрештою, дочитала і вирішила віддати в ті невеличкі книжкові шафи, що їх облаштували в нас на зупинках. Вона туди дуже пасуватиме.

А цю книжечку я читала в наметі з ліхтариком, в обідню спеку, доки Меласька спала і просто цвіла і пахла. Ех, зараз мені найбільше душа до такого лежить. Довкола так багато болю, страху, ненависті, несправедливості. Треба ж то якось врівноважувати.

Фільм про авторку "Мері Поппінс" та екранізацію цієї книги Диснеєм. Автор сценарію геть не вселяє надію батькам, які думають, що якось воно обійдеться, і їхня поведінка не відобразиться на їхніх дітях :-)

Вдома у батьків можна відчути себе принцесою: тебе годують, за тобою прибирають ще й шоколадкою гостять :-) Ще й на фільм натрапила про принцесу, щонайсправжнісіньку. Свіженький фільм про Грейс Келлі, принцесу Монако, в головних ролях Ніколь Кідман і Тім Рот (можу тут навіть сказати один з моїх улюблених завдяки доктору Лайтмену). Фільм базується на реальній історії, дещо правда підлаштованій під свої потреби режисером. Але, на мою думку, будь-яке висвітлення історичних постатей чи подій буде субєктивним, бо історія - вона така, цілком суб'єктивна. Гарна історія про вибір однієї жінки, за життям якої слідкували тисячі очей, однак бачили лише те, що вона вважала за потрібне показати. Про те, що зробивши свій вибір, не обовязково  будеш щасливою, що віжмовляючись від чогось треба навчитись радіти тим, що маєш, тим, що обрав. 

Цей фільм ми дивились разом з дітьми. Він триває троха більше години і більше схожий на програму діскавері, такий спокійний, в ньому багато моря, життя на морі, життя людей, які живуть з моря, майструвань, приготування їжі, просто дрібниць, які і є життям. Події відбуваються у мексиканській затоці, герої - дідусь, батько і 5-річний син. 

"Життя Адель" або "Синій колір - найтепліший" мені запам'ятався найдужче. По-перше, фільм про лесбійок, по-друге, у ньому є кілька дуже відвертих сцен, по-третє, ... :-) про нього можна багато говорити, дискутувати, ділитись враженнями, своїми переживаннями чи досвідом. І не обов'язково лесбійським. Бо фільм насамперед про становлення сексуальності, переживання підлітка, невпевненість і пошуки, про зростання особистості, той-таки вибір. Неймовірна гра головної героїні, їй просто неможливо не повірити. І ще він довгий. Гарна кінострічка варта уваги. 

Лотрек

Чудовий фільм до нашої колекції фільмів про художників. 

Мені особливо сподобався його діалог з коханням його життя Сузанною.

Сузанна:

- Мені потрібно те, що ти не можеш дати.

- Потрібно що? Потрібно що?

- ТА ЗВІДКИ МЕНІ ЗНАТИ???

Переглянули з Тариком фільми за рекомендаціями Яськіва. Цитуючи Тарика "Як я звик до хорошого кіно, інакше вже й дивитись не можу". Дві чудові екранізації чудових романів, не знаю, чи матиму час їх прочитати, але "Розмальовану вуаль" Моема вже маю на електронній книжці.

Не вмію про кіно сказати краще ніж Яськів, тож просто його процитую. Про цей фільм і не тільки можна знайти тут., на сайті Олега Яськіва "Простір Кіно". Слово Маестро:

"Фільм “Нічний потяг до Лісабону” видатного данського режисера Білле Аугуста – про повернення до власних образів, які ми бачили у мріях на початку дорослого життя.

Білле Аугуста – визнаний інтелектуал, естет і гуманіст у європейському кінематографі. Більшість його фільмів – серйозні дослідження людської природи та світових культурних і політичних сюжетів, які знаходили глибокий відгук у вдячних глядачів та суворих кінокритиків.

І новий його фільм, знятий за романом-бестселлером Паскаля Мерсьє, зроблено з величезною повагою до слова і думки. Він взагалі дивовижно герметичний і універсальний. Рідко який фільм можна слухати з закритими очима, віддавши власній фантазії владу знімати своє кіно. З іншого боку, цей фільм можна дивитись і без звуку, насолоджуючись зображенням та за грою акторів складаючи власні діалоги. Саме глядач стає справжнім автором фільму, тому що все найголовніше відбувається всередині людини. Такий ефект – найбільший успіх будь-якого режисера і одна з таємниць творчого стилю Аугуста."

Ну а  "Розмальована вуаль" Керрана мене просто підкорила. Кіно просто розкішне.

"Фільм занурює у дивовижну атмосферу, насичену запахами, музикою, краєвидами і на цьому тлі – найголовніше – справжніми людськими характерами, які живуть, кохають, помиляються, здобувають. Орієнтальні, схожі на старий китайський живопис пейзажі, високі стосунки епохи джазу та місіонерських вчинків, кохання та ерзац, виплекані на аристократичному вихованні. Усе це не лише дуже красиво, але й по-справжньому переконливо. Такі речі не називають «мелодрамами», а хустинки та попкорн особливо недоречні."  - Олег Яськів

.

Мені пощастило. Моє дитинство було довгим і наївним, десь так років до сімнадцяти :-) Мені досі подобаються романтичні і добрі історії дівчаток-підлітків, щось на зразок "Енн із зелених дахів". В десятому класі я цілком серйозно не могла вирішити, хто мені більше до вподоби: Анжеліка Голонів чи Консуело Жорж Санд. Зрештою, ці два типажі цілком собі мирно можуть зжитися і нікому від того зле не буде.
Нещодавно прочитала другу частину "Невгамовної Кейті", бо першу подарувала, не встигнувши прочитати. Книжка частково автобіографічна, бо писана з себе, через це і правдива. Першу збірку оповідань автора книги, Сьюзен Кулідж, редагувала Луїза Мей Елькотт (автор роману "Маленькі жінки", одного з моїх улюблених).
Сподобався факт, який вичитала тут, що "на обкладинці першого видання книги «Що зробила Кейті» було зображено американських коників-стрибунців, які англійською звуться не інакше як «katydid» – дослівно «кейтізробила»".

І два дівчачі фільми до настрою: "Fairy Tail" і "Tuck everlasting". Перший розповідає про двох дівчаток, які сфотографували ельфів, аби показати батькам, щоб ті їм повірили, і що з того всього вийшло. Базується на реальній історії, яка трапилась у 1917 в Англії. 

Другий фільм "Безсмертні Таки" знятий по роману 1975 року Наталі Бебітт , який вже став класикою дитячої літератури. В головній ролі Рорі Гілмор :-) Основний меседж такий: "Не бійся смерті, бійся не прожитого життя". Що я і пішла робити - проживати життя, тобто))
Ну і для натхнення кілька гарних картинок до теми тут.