Який світлмй і натхненний сьогодні день

Ми повернулись додому. Після 2,5 тижнів мандрів. В голові суцільний хаос. Мене всі запитують "Чи добре відпочили?". А мені саме це слово "відпочивати" якесь неприємне. Бо не хочу ділити життя на роботу і відпочинок. Бо в моєму житті є сімя і діти, і буття разом, постійно, хіба за винятком тих днів, коли вони в бабусі, як от сьогодні. Відвезла аби трішки розібратись, видихнути, завмерти, трішки почути тиші і себе. 

Непросто дався мені Обирок. Яскравим маркером стало, що  в останній день я послала одного з учасників барабанної школи. Хоча завжди такого уникаю. І таємно мабуть таки пишаюсь цим фактом посилання. змогла таки. Послала разом з тим чуваком віку мого тата себе, свої маски і своє невдоволення дітьми, своє роздратування. 

Розриваюсь між двома бажаннями: бажанням отак жити десь на хуторі в хатці, геть відкинувши всі замахони з одягом, прикрасами, гарними речима. Пити живу дзюркотливу воду і навчитись вирощувати щось своїми руками, бо в мені живе якийсь потаємний страх всього цього. Може тому так якось непросто було на Обирку що  я заздрила? що не вірю, що я так можу? що хочу мати довкола себе поруч рідних людей, любити те і тих. хто довкола? І протилежний полюс: місто з усіма галереями, зустрічами, виставами й виставками, стильним одягом, гарними прикрасами. Розриваюсь поміж бажанням бути гарною простою своєї вродою без прикрас та бажанням навчитись гарно робити собі макіяж, мати гарну зачіску, манікюр і педікюр. І не знаю, яке з тих бажань справжнє, чи обидва справжні. Але я ж не близнюк :-)

і ото з книжками біда спіткала. Мене щось від них страшенно глючить. Щось такого простенького читати вже не можу, а взяла сьогодні в книгарні Ельфріду Єлінек і почала боліти голова. Пуста балачка нецікава, а глибші проте якісь часом н межі болю і божевілля книжки відзиваються в мені тим же. Не уявляю, як могла би зараз читати, наприклад, Кафку. 

Навіть шампуню а магазині вибрати не можу. В мені дуже сильне відчуття їхньої протиприродності, антиприродності. 

Бракує можливості просто пити чисту воду, зо тече десь поруч. Почало задівати так багато речей, на які раніше не зважала. І з тим важко. Бо хочеться бути світлою і радіти. В всередині якісь темні хвилі.

І якесь постіне невдоволення собою. особливо якось важко мені з Любком. чи то він віддзеркалює  вмені те, що сама не можу прийняти. ті його бездонні очі. І колючі слова. І лише 4,5 роки. Його би пригорнути і любити-любити. А мені хочеться втекти. 

Меланка дуже любить циць. Годую тепер лише перед сном. Вночі вже спить не прокидаючись. Вдень вже теж майже навчилась засинати без грудей. Але часом просто хоче видирати силою. І постійно за це говорить, дає лялям циць, дітки в неї плачуть. бо хочуть до мами, на ручки, до циці. Ці ручки... Постійно на ручки. І зараз так почали обоє між собою дертися і конкурувати. дуже відкрито і майже увесь час. Писк і плач. А в мене піднімається на них рука. Особливо на Любка. і постійні докори сумління. і постііний внутрішній конфлікт. Отаке от.

Боже, подаруй мені трішки більше внутрішньої рівноваги, любові до себе і людей довкола.

Амінь

Хроніка Теребеж. Ростемо)

2013

То була непроста мандрівка. Діти обоє були нездорові. В Меланки різались зуби. В Любка був важкий період адаптації. Тоді врятувала моя мама, яа приїхала, і помогла нам зібратись і поприбирати. Зате ми мали з Меланкою прекрасну фотосесію ню у саду. Як я жартувала: моя перша фотосесія ню вдвох із жінкою)

То було приблизно так) Весело

2014

Макове поле

Хатка дял мишеняти

2015

Теребежі. Пораз третій

Хороше повертатися в одне і те ж місце. Зростати разом з ним. Ставати ближчими. Цього разу ми катались на тачці, ходили погуляти біля Олеського замку, побували на виставці у кляшторі, який тільки-но відкрили, змайстрували маленьку модель робочої печі. Ну  і. звісно, ж їли суниці і черешні. Яких цього року більше і рясніше) я багато спала і багато їла) Назбирала троха цвіту  бузини і листя суниці, а от липу цього року провтикала. 

Вночі тут така тиша, як ми жартувала, що тут вимикають звук. І комарів цього літа якось немає. 

Піч

 Будиночок біля моря

Мотоцикл, змайстрований Любком

Пленер на кайзіку

Донедавна літо було дощове і прохолодне. Якесь таке скандинавське. Мені це літо у львові загалом якесь інакше. По-інакшому відчуваю рідне місто. Воно дуже змінюється. Але мені в ньому затишно цього року. Поза тим, що в ньому стало набагато більше людей і залишилось мало того, що впізнавалося. Воно стало наче трішки чужим та інакшим. І мені це подобається. 

Нещодавно влаштували дітиськам пленер на кайзіку на нашій галявинці, яка потроху перестає бути галявиною і заростає деревами. Притащили два мольберти. Добре, що взяли коцики. І фотоапарат) Ловимо миті. Бо всі важкості забуваються. І стараємось творити собі прекрасні миті. А потім як влило)) геть мокрі і дуже веселі, ми затусувались в машину і поїхали додому пити какао)

Моє улюблене цього літа взуття. Секонд на Іскрі рулить)

J'adore l'ete

Вчора спонтанно пішла на зустріч із Забужко в "Дзигу" й отримала купу задоволення. Від Забужко, Дзиги, людей довкола, літнього вечора який геть невідчутно перетік в ніч, від запахів і звуків.

Вчора для мене настало таке справжнє ліііто. Мама наліпила на моє прохання вареників з вишнями, приїхав Андрійко на ровері, заїжджали Рущаки. Врешті трішки спекотно і пахне-пахне-пахне і ціла купа ягід і вже персики і абрикоси. А в нас на балконі тепер два крісла-гамаки і точно будуть квіти і базилік. А плитка на балконі просто розкішна.

Цього року мабуть вдруге поспіль день народження зустрічатиму в Язлівці. Цікаве співпадіння. Чи не співпадіння. Дочитала "Радикальне прощення". J'adore літо. За довгі сонячні теплі дня. За голі засмаглі ноги. За так багато їстівної і просто для краси зелені, за співи пташок, за легкість і радість, які воно дарує. Таке освідчення в любові до літа. Літо - це прекрасно!

Лябофф

ну от, все буває вперше . Хоча ні, колись мені дуже подобався Лукас із "Морського вовка". А от тепер Караваджо з однойменного фільму. Навіть не так він сам, як ось це фото

Поставила собі його заставкою на робочий стіл. І милуюсь) Літо, воно таке літо)))