як же емоційно важко дається мені ця третя вагітність. Дах зриває по-повній. Важкості токсикозу вже зовім забулися.
ще три місяці з хвостиком.
мені хочеться себе ізолюват від сімї щоб їх не равмувати. Істерю. зриваюсь. цікаво, у Львові було б ще гірше? сподіваюсь, що завтр пройде затемнення і стане легше.
Поза тим ми в чудовому місці і тут би насолоджуватись життям. а по факту не виходить ось так щоб просто насолоджуватись. виходять американські гірки. Цікаво, через пару років памятатиметься лише як хороше тут було?

Сьогодні Меланка ловила з неба зірочки, затискала їх в долоньці і давала мені дивитись, як вони яскраво світяться.

Мить, яку хочу запамятати.