пʼятницю, 25 липня 2014 р.


Тернопіль подарував трішки відпочинку із книгами геть відмінними, написаними в різний час, в різних країнах, однак їх об'єднало те, що вони обидві написані жінками і куплені мною а книгарні "Є" в Тернополі :-)
Зою Казанжи мені було цікаво прочитати з огляду того, що вона з Одеси. Спочатку книжка
мене дещо обурила: суцільні історії про нещасливе подружнє життя, потім плакала над нею на кухні в бабусі, поки всі спали, зрештою, дочитала і вирішила віддати в ті невеличкі книжкові шафи, що їх облаштували в нас на зупинках. Вона туди дуже пасуватиме.

А цю книжечку я читала в наметі з ліхтариком, в обідню спеку, доки Меласька спала і просто цвіла і пахла. Ех, зараз мені найбільше душа до такого лежить. Довкола так багато болю, страху, ненависті, несправедливості. Треба ж то якось врівноважувати.








Фільм про авторку "Мері Поппінс" та екранізацію цієї книги Диснеєм. Автор сценарію геть не вселяє надію батькам, які думають, що якось воно обійдеться, і їхня поведінка не відобразиться на їхніх дітях :-)





Трішки мене святкової. Чекаю гостей.

Наша машина у Любковому виконанні

Наш наймолодший гість (туман - то Меласька)

сьогодні вранці зайняла діток соленим тістом доки готувала Тарикові шпарагівку а діткам зупку


вівторок, 22 липня 2014 р.

Перемишль

Наша перша мандрівка поза межі України з того часу, як народились діти. Була вона, правда, троха робоча, бо треба було обов’язково щось купити аби податись знов на візу, цього разу вже довшу. Потрапили ми до міста рано-вранці, додалась ще година різниця в часі. Місто недільного ранку особливе, наче сонна жінка.
Першою моєю ж покупкою була … звісно книжка. Перемишль – то місто секонд хендів (які тут називають «таня одяж», то ж представлятись краще Тетяною), цукерень-пекарень і маленьких книгарень. Але річка визначає все. Коли у самому центрі тече річка, широка і чиста, мілка і привітна, то це просто казка. До машини після купелі я простувала в самій лише сукеночці. І то так хороше поїхати вдвох без діток, обійматись і цілуватись під кожним стовпом, гуляти, поки ноги не відваляться, розглядати віллочки, обрати найсимпатичніше місце для обіду вдвох, і поза тим скучати за дітками і перекидатись їхніми фразочками. 
Перемишль – чудове місце для прогулянки пішої чи на роверах, воно потопає в деревах, і тут радше будинки виглядають острівцями серед зеленого моря на пагорбах.
І ще ми мали несподівано приємну зустріч біля фонтану із сім’єю, з якою познайомились на сплаві. Такі водні-водні останні два тижні. 

Мій Тернопіль

Кілька днів перед сплавом ми провели у місті, в якому я народилася і провела багато літніх канікул. З кожним роком я віддаляюсь від нього, за останні років 5 була там зо три рази. Тернопіль перетворюється на місто (місце) спогадів. То ж неабияк приємно, коли вдається в ньому побути з людьми, які живуть в ньому тут-і-тепер. 
Мій Тернопіль цього разу творили для мене Наталя з Мартусею, які повели нас у "Мамонт", і з якими так хороше гулялося біля озера. Уляна з Іванкою переплели Львів з Тернополем, минуле з теперішнім.
Не обійшлось і без книгарні. В дощик ми сховались в тернопільській "Є", погортали собі "Мумі-тролів", переглянула сьомий номер "Жили", згодом повернулась з Меланкою і купила кілька книжечок і одразу стало радісніше. 
Звісно, я не можу не помічати не кошену траву, зарослі бур'янами клумби, не ремонтовані ще від радянських часів доріжки в гідропарку, жахливу архітектуру новобудов, що повиростали обіч ринку. Такі ж речі у Львові вимагали б від мені втручання, якоїсь дії. У Тернополі я ж лише гість. І можу насолоджуватись грою у баскетбол на майданчику в тому ж таки гідропарку, фонтанами, озером, річкою і всіма тими водоймами, яких так бракує у Львові, особливо влітку. 
Заглянула в "Козу". Харизматичне і атмосферне місце. Захотілось там побувати вдвох з Тариком на концерті одного з улюблених гуртів або просто в компанії хороших людей. 

Дасться тобі по вірі твоїй.
Які мудрі і глибокі слова. Як багато в них уміщено. 

суботу, 19 липня 2014 р.

Дитяче чумакування на Дністрі

Моє день народження як і увесь цей рік наповнене протилежними почуттями і відчуттями. Останній тиждень ми провели босоніж і на воді, у воді, поруч води у Дністровському каньйоні. Наче, і трішки була знайома з ним. Однак цього року відкрила його для себе глибше і сильніше. Вперше побачила чорного лелеку. Познайомилась з чудовими людьми. Купалась у водоспаді. Попала в грозу на каное. У Тернополі нас чекала новина про збитий літак. І всередині усе почало перевертатись. Захотілось утекти назад. 

Мені 28. І мені страшенно подобається ця цифра. Я багато думала останні місяці. Маю на це час. І це чудово :-) Вирішила відмовитися від споживання м'яса. Відчуваю, що вже до цього дозріла. І Тарас мене підтримав. 
Каже мені Тарас, що я хочу протилежних речей. Хочу, щоб мене вітали з днем народження і водночас видаляю з фб дату народження. Засмучуюсь тим, що друзі забули і ще більше смучусь тим, що мене це засмучує. 
Тішуся, що ми таки потрапили до Язлівця. Це особливе місця із неймовірною енергетикою. Прийшла в голову ідея поновити там якось шлюбні обітниці. Було б гарно.
Меланка майже зовсім перейшла на грудне молоко. Каже "циць" і хникає. Останній тиждень довкола було стільки годуючих мам аж мені самій було якось дивно від того. 

Ось так ми їмо. В будь-якій позиції, будь-де.

Ранок



Останій перехід ми йшли на каное, нас наздоганяла чорнюща хмара, била блискавицями і гриміла. Нам майже вдалось втекти. 


Таке не лише в Англії буває. Село Лука поблизу кемпу "Білий Бізон"

Руїни Язловецького замку. Ми ненавмисне усі в синьому кольорі

 Меланка - моя найулюбленіша фотомодель


Троха наших дітисьок і Катя

Дурійка

 Селфі :-) Любко тут такий загадошний. І якийсь дуже дорослий.


Діти спостерігають за павучком

І ще одне синє-синє

Моє нове кохання - дністерський каньйон
  
Вечірні розваги-дослідження



Мабуть, мені було би нестерпно сумно, якби не знаття, що через тиждень на нас чекає Шипіт і Боржава і чудова компанія друзів.

вівторок, 8 липня 2014 р.

Меласці сьогодні півтора. Тішуся :-)

Липень 2013

Червень 2014

"Брати, сестри". Розділ 3,4,5

Розділ 3.
Про небезпеку порівняння.
Тут я припухла, що взагалі не можна допускати порівняння в розмові з дітьми, навіть в позитивному сенсі. я якось про це не задумувалась. Потрібно просто описати проблему якщо це негатив, описати те, що потрібно зробити, коли ж хочеться порівняти позитивно, то слід говорити лише про те, що сподобалось, те, що відчуваю чи бачу.

Розділ 4
Небезпеку "уравняловки"
Замість того аби намагатись все ділити порівну, намагайтесь зосередитись на індивідуальних потребах кожної дитини
Замість того аби говорити про однакову любов, покажіть дитині, що любите її по-особливому.
(приклад на дорослих:
Дружина: кого ти любиш більше:мене чи свою маму?
Чоловік: я люблю вас однаково. :-)
а було би йому краще, якби сказав: мама - це моя мама, а ти - неповторна, сексуальна жінка, з якою я хочу провести усе своє життя)
Якщо усім однаково виділяти час, то хтось відчуватиме себе обділеним. Виділяйте дітям час відповідно до їх потреб.

Розділ 5
Брати і сестри та їх ролі
Блін, тут я попадаю по повній. При чому не тільки з дітьми а й сама із собою, з іншими. Це бажання усе розставити по поличках і розвішати ярлики - брррр.
"Звісно, є обдаровані діти, і їх таланти потрібно заохочувати, але не за рахунок братів  і сестер. Якщо одній дитина вдається щось краще, то не слід знеохочувати до цього інших. Зробіть ще так, щоб діти не заборонили собі самі займатись тим, що в них виходить гірше, але може приносити їм задоволення. Не кажіть фраз на кшталт : "вона - справжній вчений", "він - великий спортсмен", "вона -талановитий художник". Не слід обмежувати дітей лише одним родом діяльності. Ми повинні навчити їх радості науки, танців,театру, поезій, спорту і музики."

Цілком згідна. До речі, мала сьогодні дуже гарний день з дітьми. Ми гарно провели час без сварок і нервів. Так що, книжка рулить.

понеділок, 7 липня 2014 р.

Фабер, Мазліш. Брати і сестри. Як помогти вашим дітям жити дружно. Розділ 1,2

Стало мені цікаво які ще книжки написали ці автори. От і натрапила на цю книжку і оскільки мене це питання зараз хвилює дужче ніж навчання, то вже закачала собі на читалку і ось перший конспектик.

"намагатись зробити так, аби одного дня діти, які між собою конкурують, стали один для одного джерелом радості і підтримки"

"наполягаючи на тому, щоб брати і сестри любили один одного, ми лише збільшуємо неприязнь. Визнаючи існування негативних почуттів, ми стимулюємо появу почуттів позитивних".


  • Брати і сестри повинні знати, що їх почуття один до одного визнають...

Дитина: я хочу його вбити! він взяв мої нові ковзани!
словами, які виражають ці почуття
"ти дуже сердитий!"
чи
побажанням
"Тобі хотілось би, щоб він питав перш ніж брати твої речі".
чи
символічним чи творчим вчинком

  • Дітям необхідно аби хтось зупинив їхню недопустиму поведінку "Перестань! Люди не повинні один одному робити боляче!"
  • і показати яким чином гнів можна виявити "Скажи йому, який ти злий. Скажи: я не хочу, щоб мої ковзани брали без дозволу".
В книжці дуже багато прикладів, ситуацій в коміксах, її легко читати і все зрозуміло, багато відповідей на питання.

Одним словом на негатив не слід відповідати негативом, биттям по дупі чи моралізаторством (часто в моєму випадку), потрібно насамперед просто вголос визнати емоцію дитину, на яку вона цілком має право, легалізувати їх, щоб дитина не відчувала себе поганою, приниженою, дурною чи ще якоюсь. Мені свої негативні емоції часто важко легалізувати перед собою. Далі можна рухатись далі. Взагалі теж нічого нового звісно: це ж елементарна повага і любов-прийняття. Але книжка - корисний посібник фраз і реакцій, які треба викинути зі свого арсеналу і прикладу того, як можна чинити інакше. І що немаловажне: книжка дає розуміння того, що з такими проблемами стикається більшість і ні батьки ні діти не є якимись потворами зі своїми реакціями.


неділю, 6 липня 2014 р.

Як говорити з дітьми так, щоб вони вчилися. Розділ 1

Коли була вагітною, і коли Любко був малий, читала багато літератори про виховання, про дітей. Потім наситилась і більше якось не хотілось. Підглядаю майстерки і якісь короткі всілякі поради, читаю блоги. Сьогодні напрапила на книжку і захотілось прочитати і коротко собі тут законспектувати.

Фабер, Мазлиш "Як говорити з дітьми так, щоб вони вчилися"
Розділ 1
Між почуттями і поведінкою дітей існує прямий зв'язок. Коли діти відчувають добрі правильні почуття вони правильно себе ведуть (мені не подобається тут слово правильно). Як же їм помогти відчувати правильні почуття? Просто потрібно зрозуміти і прийняти те, що вони відчувають. 

"Щоб перейти від "Це лише подряпина - це не боляче"" до "Так - від подряпин буває боляче" мені потрібне було багато над собою працювати.

Замість того щоб принижувати значення почуттів дитини, ми можемо:
1. Підтвердити її почуття
"Схоже, ти дуже розстроївся. Образливо отримати погану оцінку, коли добре все знав і просто допустив описку"
2. Проявити солідарність з дитиною за допомогою звуків чи слів.
"Мм-м", "О!", "Розумію", "так-так"
3. Запропонувати дитині у вигляді фантазії те, що ви не можете їй дати в реальності.
"А кльово були би мали чарівний лоівець, який переставав би писати, коли ти робиш помилку"
4. Визнати почуття дитини навіть тоді, коли вам необхідно попросити її погано не поводитись

Ніби ніц нового, ніби все знаю і відчуваю, але ось потрібно собі час до часу нагадувати. 



 Говорили собі з Тариком, що так виглядає, що Меланка зараз більше любить Любка, ніж він її. Жаліє його, коли він плаче, кличе, коли не бачить і тішиться ним. Він ж дратується, коли вона тягнеться за тими предметами, в яких він зацікавлений, гарчить на неї. То тому що для Меланки, Любко був завжди, від самого початку, каже Тарик, а для Любка Меланка - та, яка з'явилась не так давно та ще й створює певний дискомфорт.
Не знаю, так воно чи інак. Але мені дуже важко витримувати як вони між собою не діляться і не миряться.

Вчора ходила з Любчиком на мультимедійну виставку, потім так хороше посиділи на терасці, поговорили з хорошими людьми, посмакували, послухали музику. Гарно зараз у місті. Люди ходять такі всміхнені і наче розпружені. Літо - ти чудесне!

На дитячому майданчику

Біля моїх батьків на професорській колонії є дуже гарний дитячий майданчик, куди я люблю ходити з дітьми, коли ми туди приїжджаємо. Про професорську колонію взагалі можна довго розповідати: чому так склалось, що там гарно, що тому сприяє і які загрози тому гарно зараз є. Але я не про те. А про свої спостереження там. На майданчику. 
Поруч на гойдалці хлопець з дівчиною років так по 10-12. Розказують анекдоти. Один пам'ятаю ще зі школи:
"Баба Яга зібралась на бал. На голові має лише три волосинки. Думає, яку зачіску собі зробити. А, заплету собі косичку. Поки там плела-переплітала, одна волосинка вилетіла. Зроблю, думає, собі два хвостики. Поки резинку заплітала, то ще один волосок вилетів. Ех, каже, піду з розпущеним."
І новенький:
"Приносить слуга панові чай. Чого, питає пан, цього разу без пінки? Йди перероби. Слуга переробив, приносить другий чай, сцена повторюється. Приходить втретє, пан знову примахується. Тоді слуга не витримує і плює йому в чай - маєте з пінкою."

Хлопці теж десь років 10-12 катаються на роверах. Побачила дівчат. Почалась перекличка-штовханина, обзивання - залицянна одним словом, бо очі аж горять, так хочеться якось з тією другою статтю ввійти у контакт, контакт тільки троха в них недолугий виходить, мені ніяково якось то все слухати, та й не хочеться, щоб Любко на це все дивився. Не зі мною, принаймні. Не придумала нічого кращого, як піти з дітьми слимаків рахувати, яких того дня після дощу було чималенько.

Ближче до вечору на майданчик вийшла одинадцятирічна дівчинка Дарина з подругою і сестричкою Златою, на два місяці від Меланки молодшу. Як Дарина за малою дивилась: і гойдала, і речі їй носила, і тріпала від пісочку, не злилась на неї, ще й з подругою встигала побавитись і полазати сама всюди. Кожного дня з малою гуляє і нею опікується, каже, що розумає, що Злата каже і хоче, а мама не завжди. Ще б пак :-) 

Познайомилась із жінкою, в якої теж хлопчик з дівчинкою з різницею в два роки, тільки на два місяці молодші за моїх. З декрету виходити наразі не хоче. В садочок малого віддавати теж. З дітьми майструє, спокійна і всміхнена, каже, що не розуміє, як то працювати до восьмої вечора і наймати домробітницю, що жінка - це ж берегиня. Так і сказала. Приємно було почути таку точку зору від доглянутої, розумної, приємної в спілкуванні жінки.

Отаке. Слимаків було дуууже багато :-)


середу, 2 липня 2014 р.

Вдома у батьків можна відчути себе принцесою: тебе годують, за тобою прибирають ще й шоколадкою гостять :-) Ще й на фільм натрапила про принцесу, щонайсправжнісіньку. Свіженький фільм про Грейс Келлі, принцесу Монако, в головних ролях Ніколь Кідман і Тім Рот (можу тут навіть сказати один з моїх улюблених завдяки доктору Лайтмену). Фільм базується на реальній історії, дещо правда підлаштованій під свої потреби режисером. Але, на мою думку, будь-яке висвітлення історичних постатей чи подій буде субєктивним, бо історія - вона така, цілком суб'єктивна. Гарна історія про вибір однієї жінки, за життям якої слідкували тисячі очей, однак бачили лише те, що вона вважала за потрібне показати. Про те, що зробивши свій вибір, не обовязково  будеш щасливою, що віжмовляючись від чогось треба навчитись радіти тим, що маєш, тим, що обрав. 
Цей фільм ми дивились разом з дітьми. Він триває троха більше години і більше схожий на програму діскавері, такий спокійний, в ньому багато моря, життя на морі, життя людей, які живуть з моря, майструвань, приготування їжі, просто дрібниць, які і є життям. Події відбуваються у мексиканській затоці, герої - дідусь, батько і 5-річний син. 
"Життя Адель" або "Синій колір - найтепліший" мені запам'ятався найдужче. По-перше, фільм про лесбійок, по-друге, у ньому є кілька дуже відвертих сцен, по-третє, ... :-) про нього можна багато говорити, дискутувати, ділитись враженнями, своїми переживаннями чи досвідом. І не обов'язково лесбійським. Бо фільм насамперед про становлення сексуальності, переживання підлітка, невпевненість і пошуки, про зростання особистості, той-таки вибір. Неймовірна гра головної героїні, їй просто неможливо не повірити. І ще він довгий. Гарна кінострічка варта уваги. 

вівторок, 1 липня 2014 р.

Меласька дуже любить розглядати тваринок. Риби в нас тепер "либи" чи то "липи", вимовляти треба з таким радісним-радісним виглядом. Ще вчуся в доцьки її "так", щоб потім застосовувати у сімейному житті. Вимовляється на придиху і з захватом в очах.
Сьогодні доки я мирно собі нікого не чіпаючи прасувала, діти (мирно нікого не чіпаючи собі) бавилися. Якби ж то :-) Вони активно не могли поділити до чого б хто не брався, пищали-вищали-гарчали-хвицалися ногами. Я собі уявляла, якби то добре було розтягнути їх по різні сторони рингу як боксерів і щоб їм зробили заспокійливий масаж. Мені б він теж, правда, не завадив. 
Їмо ягоди. Багато і всілякі де тільки хто нам принесе-привезе, самі купимо чи зірвемо на подвір'ї. Хлопці ввечері мають привезти перші в сезоні персики і абрикоси. Погода якась не дуже льотна, але я сподіваюсь, що то вона просто припасає сонечко до нашого сплаву і табору на Шипоті. 
Ходили лікувати зуби, купили собі електричну щітку і наразі ще не докупили насадки. Все мені згадуються оті всі примочки для догляду за зубами, які побачила у французів, коли їздила в 9 класі зі школою до Франції. Тоді то все виглядало з іншої реальності.
Зважилася врешті вчитися їздити на машині. Мала перший урок з Тариком. З осені піду на курси. Ми дуже вдало стратегічно зробили перший урок: спочатку купили нові босоніжки, а потім я любувались ніжкою в нових босоніжках, яка витискає щеплення :-)
Думаю про анскулінг. Ото би ще натрапити га однодумців, щоби познайомитись  в реалі, а не лише читати про чийсь досвід.

Наше багато всього

Відкритка на стіні для татка на день народження

Вчора стіни в дитячій Тарик з Любком перебілили, сьоодні одна стіна вже добряче знову розмальована. Ми встигли вчора подивитись кіно вдвох у біленькій кімнаті.

Меланка не завжди мила і усміхнена :-)

 Мене фотографуюююють, Маммммм

Лицарські бої з опудалом зайця в скафандрі

Тарик майструє. (голова зі старих дитячих колготок)

Наші трояндочки готуються розпуститись

Люблю, коли ми всі разом і маємо мудрості не поспішати, не нервувати, просто радіти.