Дорота Тераковська "Мишка"

Ця книжка чудова. На дотик і колір. Папір, шрифт, ілюстрації, переклад Дзвінки Матіяш - усе в ній таке, як мені подобається. Я думала, що вона буде непростою для прочитання. Що читати про дитину із синдромом Дауна тяжко. Але вона наче трішки дитяча. У тому доброму сенсі. Книжка про любов, про Бога, про красу нашої людської недосконалості, про Його дари, які ми часто не бачимо або відкидаємо. Тепер читаючи про дітей неначе проектую прочитане на власних, на свої і їхні переживання і почуття. Виношуючи Любчика й Меланку, мала глибинний страх, що дитя може народитись хворим, неповносправним, що Бог таким чином випробовуватиме мене, і питала себе, чи витримаю таке? То ж прочитання цієї книжки було неначе маленьким прожиттям чужого досвіду, якого боялася. Мій страх став меншим і зрозумілішим. І я вкотре переконалась, що моя недосконалість Йому люба.