"Я вам тут таке смачненьке спечу, тому що я вас дуже люблю" - каже Любко, старанно вимішуючи тісто з піску надворі, притрушуючи пудрою з крейди. "Десь я таке вже чула" - подумала я і всміхнулася. Приємно таке чути та ще й впізнавати в цьому себе.
А потім підбігла Мелася і мене цьомнула.
А я собі попри те прочитала чудову книжечку про любов:
Йорген+ Анна= Любов
Купила своїм сестричкам, а вона така неймовірно мила. І обкладинка, і переклад Наталі Іваничук, і сама історія про почуття 10-річних дітлахів - той випадок, коли автор не заграє з читачем, а всьо по-чесному.
І ще про любов. Ото ділюсь з кимось наболілим, а мені на те відповідають: а в мене не так, а я краще вмію дати собі з тим раду. То не дослівно, а як узагальнення. І виходить, що людина не слухає тебе і не чує насправді, що ти їй говориш, а одразу проектує на себе і пасує наче м'ячик, порівнює, показує. що он диви, а я краща. І стає від того незатишно. не хочеться тоді нічим ділитися. Та й я не краща: теж таким грішу. якось воно підсвідомо виходить. Ще не подумала, а вже бовкнула сусідці, що, мовляв, а зі мною такого не трапляється, бо я ось так і ось так. А хто мене про то питав? Всі ми хочемо просто, щоб нас послухали і не робили жодних висновків, просто чуйності, тепла. Любові. А я про шо. А ви про що подумали? :-)
Ну все, пішла дивитись з Тариком фільм "Люсія і секс"
Немає коментарів:
Дописати коментар