оу, ото вчора мене знову навідало відчуття "вони так підросли" (про дітей), і відчуття своєї неготовності до того. Воно так час до часу трапляється. Як квантові стрибки. Тоді їх потрібно наздоганяти, щоразу дивуючись. 

Ми познайомились тут із киянами. Скучили за можливістю говорити українською мовою не лише між собою. Побували з ними в чудовому місці: беглик-таш. Стара-престара святиня. Там дух перехоплює. Приїхали надвечір, зустрічали захід сонця. Мені там якось навіть лячно було, таке там непросте місце. Але неймовірне красиве. Тут взагалі неймовірно красиво. Від вражень і емоцій йде кругом голова. Останні два дні дощить і хмарно, то ми собі просто гуляємо. Море троха штормить, тут дуже гарні довгі хвилі, які розбиваються об скелі. Очі видивляюсь цією красою.