Наша перша довша цьогорічна мандрівка відбулася! І не куди-куди, а в піднебесну Гуцулію, на батьківщину ліжників, на обійстя дуже файної газдині, майстрині і просто чудової жінки і людини. І я вельми вдячна Богові і усім людям, до яких підв'язана ниточками, що не спригнула зі своєї ідеї поїхати на Черемош-фест. 

Ми з Тариком вперше побували в Криворівні, Яворові, Верховині. З дітками мали гарні прогульки, кидали камінчики до річечки, бачили саламандр і ящірок, назбирали травичок на чайчик. Нас смачно годували, ми собі гарно спали і щоранку визирали крізь шибки на гори. Пили молочко від корови Комашки, гладили бичка Гриця  і познайомились з коником Голубом. Так назвати худібку можуть тільки добрі люди, тож обіди  і вечері були присмачені ще й доброю розмовою. Скрізь сохли, лежали, висіли і  просто собі були ліжники, до яких я раніше не мала особливих сантиментів. але тепер вже троха маю. Яворів - то єдина село, де роблять ліжники майстри. В селі є три валила - то такі водяні пральні, без яких неможливе ліжникарство. І форельне господарсто поруч водоспадів. А довкола - неймовірної краси гори, чого Сокільський хребет лише вартує. З вікон хатки, де ми жили, було видно церкву і хату-гражду.

Дорога ніби й не далека, проте з дітьми і франківсьми дорогами видається і не близькою. По дорозі туди зупинялись на симаптичному озерці в Моршині, де слухали геть незлецький концерт місцевих жаб.

Малібу, йо! Меланка гарно викупалась в тині, вдруге я її переодягала у Ворохті, де вона від майже безперервного цицьонаминання все оббекала. З такими мінімальними втратами ми прибули на місце.

Інструмент Колі, який має серйозний намір стати музикою

Наша дитяча збірна і ми з Наталею і Меланкою на фоні

Коля і його знамениті брови

Повертались ми під супровід дощику, що нас тішило, а у Львові нас зустрів розкішний захід сонця з нашого вікна. Хоча сьогодні брр як холодно і в мене забитий козами ніс.