Грег Мортенсон "Три чашки чая"

Книга про те, як один американець хотів зійти на К2 а натомість збудував десятки шкіл в Пакистані та Афганістані. Про те, в яких різних умовах живуть люди. Про тероризм і красу гір. 

Постать автора неоднозначна, йому багато закидають. Насамперед те, що більшість описаного в книзі неправда, і що більшість грошей він присвоїв собі. 

І вона направду наскрізь американська. Прочитала на одному диханні, хоча навіть не знаю чи рекомендувати, бо якось сумно виходить, якщо то все брехня.

В українському перекладі немає.

Йозеф Рот "Марш Радецького"

Ще в студентському віці прочитала дві збірки оповідань Рота. І побачивши новеньке видання романів від "А-ба-би-га-ла-ма-ги", не могла пройти повз. Рот - це, як на мене, маст рід для усіх тих, хто хоч трішки любить те, що пов'язано з Австро-Угорською імперією. Тобто тим, хто живе у Львові, Рот просто рекомендований для кращого розуміння. Майже одноліток Шульца, який з Дрогобича, Рот народився в Бродах (або в поближньому селі, конче не встановлено) і обрав мовою письма німецьку, тоді як Шульц польську. Однак вони обидва прочитуються як письменники українські, настільки вони закорінені в цю землю. 

Романом візитною карткою Йозефа Рота вважається "Марш Радецького", який розповідає про кілька поколінь родини на тлі розпаду імперії. Написаний в класичній манері. Прихопила цю книгу зі собою до Теребеж, тобто майже безпосередньо у ті місця, про які йде мова в романі. Перебуваючи абсолютно поза інтернетом, розкошуючи природою і суничками, я цей тиждень жила в тій добі, про яку пише Рот.

"Коли мої діти не слухаються мене, то я лише силкуюся не втратити гідності. Це все, що можна зробити. Я часом на них дивлюся, коли вони сплять. Їхні обличчя здаються мені тоді зовсім чужими, я ледве впізнаю їх і бачу, що це чужі мені люди, люди того часу, який лише надходить і до якого я не доживу. Вони ще зовсім малі, мої діти! Одному - вісім, другому - десять, і в них уві сні кругленькі рум'яні личка. А проте в цих сонних личках дуже багато жорстокого. Іноді мені здається, що то вже жорстокість їхнього часу, жорстокість майбутнього проступає на обличчях дітей уві сні. Я не хотів би дожити до того часу!"

Чудова проза, багата яскравими образами, інтуїтивно правдива. Класика, одним словом. І цукру там нема, якшо шо.