Живучи лише за кілька сот метрів від межі міста (а може й менше), ми можемо насолоджуватися перевагами життя в селі. Йду я, приміром, з дитиною в магазин, назустріч мені незнайомий хлопчина років десяти й вітається "Слава Ісусу Христу". Любко любить вітатися до людей на полі "Дай Боже щастя", ото позавчора бачила старезного цигана на фірі запряженій конем. Довкола щебечуть пташки, кукурікають півні, кози пасуться, картоплю підгортають, а комарні розвелось після дощу - страх :-)

До моїх трояндочок взялася тля, тепер треба йти по хімію, буду бризгати, а то - маю тепер відповідальність, чотири кущики троянди і підростаюча яблунька - то не хухри-мухри, бузок якось сам справляється. А газончик вчора ножицями стригла.

Меланці в неділю рік і п'ять, вона дуже розговорилася. Говорить багато, наразі тільки перші склади або повторення складів, але з нею вже незлецькі діалоги виходять. Наприклад, сьогодні в пісочниці:
- Ма, пав ка. (переклад: нема, впав камінчик. вона може пів години зосипати і висипати камінчики чи нестиглі вишеньки).
Всім сусідам і людям, що проходять, махає па-па. Дуже кумедно нахиляє голову і розводячи ручкняти каже "ма" - нема. Гарно проситься на горшок, без штанів запісяних теж не обходиться, але вже суттєво менше. Надворі любить їздити у возику.
Меласька - страшний гурман. Процес їжі їй приносить видиме задоволення. Їсть сама, ще й Любка годує.
Любко починає виходити поза межі сім'ї. Його вже можна залишити бавитись на подвір'ї з сусідськими дітьми, він надовго забавляється, розмовляє з ними і загалом зараз доволі емоційно стабільний.
Ми займаємось нашими візами, хочемо здійснити нашу першу сімейну вилазку троха далі, ніж у Карпати.
На базарі краса розбуялого літа, яка тішить очі, спонукає до подвигів на кухні і просто ... ЛЮБЛЮ ЛІТО!