Перекочую піднебінням "р", лоскочу буквочкою "ж", всміхаюсь рідній "т". Теребежі. Дивне це місце. Частина моєї приватної історії. ШСШНШЗЯМРДЮМЄМБ. Чимось вони мені пройняли, і вже не певна чи хочу зміняти на обіцянки міфічного далекого моря, відвертість Карпат.
Мені сумно повертатись до маленького клаптика поля і шуму траси, мені вже бракує того зеленого простору і дахів Олеського замку, щоденних мандрівок за суничками.
Мій сонячний лицар
Дивно відхиляти наче маску пошарпане обличчя стін цього палацу, шукаючи зблиски того, чим він був, чи ще досі є, палац-в-собі, чи просто груда каміння, мабуть все є лише грудою каміння, лише задум робить з каміння палац.
Уявляю себе у довгій білій сукні і з парасолькою
Апполон Підгорецький
Немає коментарів:
Дописати коментар