Цю книжку ми купили з Тарасом для себе - просто взявши до рук вже не змогли покласти її назад. Бо на відміну від попередньої книжки Аграфки "Зірки і макові зернята" вона до нас промовляє. Не наважились взяти друзям на подарунок і не були певні, чи Любко до неї доріс. Просто поклали на комод. А далі вона опинилася в синових руках, і він не просто уважно послухав текст від початку до кінця, розпитав про всілякі деталі, а ще раз проглянув сам ілюстрації, і два дні носив її при собі.
Бо вона таки особлива. Дуже цілісна - текст та ілюстрації доповнюють одне одного та є цілком самодостатніми. Зрештою це навіть важко назвати ілюстраціями, бо це візуальний сторітелінг, багатоповерховий як романи Умберто Еко. До речі, Аграфчину "Ріпку" Любко теж дуже любить.
Зрештою, погляньте самі
Мрачновато для дитини? Я теж так думала. Але Любко показав, що це не так. Діти живуть у сучасному контексті, і я не думаю, що доречніше їх ростити на радянських мультиках. Насправді, книжка дуже справжня. Чесна. І наповнена любов'ю. Мешканці міста перемагають війну. Та вона не минає безслідно. Вона лишає слід у місті, вона лишає сліди на їхніх тілах та у серцях.
Натрапили на гарне про цю книжку від Мірки Клос:
"Людина, яка вміє думати, все розуміє. Людина, що вміє любити, все відчуває.
Дуже раджу мати цю книгу в себе. Тут немає політики, однак книга вміщає в собі весь рік, що минув, з усіма його чарами і розпачем.
Треба крутити своє коліщатко. Треба полоти бур’яни. Не лише зовнішні, а й внутрішні. Найперше, це прополоти голову, бо найдивовижніша здатність людини — це вміти думати"
То ж вчіть своїх дітей любити і думати. І насамперед вчіться цьому самі. Бо шлях цей довгий.
Настільки класна рецензія на книжку, що я вже її собі замовила, аж не терпиться прочитати! Дякую!
ВідповістиВидалитиТо я тішуся :-)
ВідповістиВидалити