Офіційна причина - тре прокатати до Польщі нашу польську візу, з якою ми їздили до Болгарії. Взагалі, ми планували грандіозну мандрівку з дітьми через Краків, Чехію до Берліну, зупиняючись у друзів. Але цієї зими вирішили таки цього не робити, натомість обмежились скромненьким вікендом у Кракові :-) Удвох. Я дещо хвилювалась, що лишаю Меланку, яку ще годую, та й, зрештою, просто не звикла бути без дітей. Але то виявилось так класно, так сподобалось, що мені тепер мало.
Відкинувши варіант бла-бла кару, поїхали власним авто, різниця виявилася не надто великою, а комфорт значним. І яке то задоволення їхати поруч коханого чоловіка, розважати його розмовами, годувати шоколадом і мандаринами. Туди їхали через Грушів і намотали зо 50 зайвих км, бо орієнтувались по GPS і не звернули уваги на знаки, що частина автобану тимчасово закрита. Ранок, туман, автобан, ні живої душі довкола. Але вдвох то якось веселіше ніж із двома невиспаними, а тому невдоволеними дітьми. Загалом відчуття свободи без дітей п'янить. Гуляй скільки хочеш, їж що хочеш, не спи скільки хочеш, говори з ким хочеш. Не потрібно постійно бути готовим. Можна просто розслабитись. Корисний досвід :-) З малими дітьми мандрівка схожа на випробовування міцності нервів батьків і весела тільки в тому випадку, якщо ви маєте почуття гумору. Почуття гумору ми маємо, то ж дуже тішимося нашимм спільними мандрами, люблю це відчуття відкривання нового для дітей. У Вєлічку і Ланцут поїдемо вже вчотирьох.
Мене ця подорож настільки розслабила, що я блаженно посміхалась усім перехожим і була геть усім задоволена. Мокрим дощем і мокрим снігом. Мокрими стомленими ногами. Можливістю просто йти, багато ходити, говорити про житло, розглядати людей, дивитись на річку, заглядати крізь шиби у затишні кав'ярні, приміряти в уяві сукні з вітрин.
Друзі, в яких ми ночували, були нам так щиро раді, що від цього було дуже тепло. Бо це важливо відчувати себе бажаним. Ми мали можливість трішки більше поспілкуватись, бути неквапливими, хоча темп мандрівки все ж був швидким. Просто відсутність отого постійного нагляду і догляду за дітьми - то таки значний бонус. Неділю розпочали із прогулянки лісом-парком із величеньким озером одразу ж біля будинку, де ми жили, і це в 20 хв пішки від центру міста. Отакого мені добряче бракує у Львові. Лісу і води поруч. І можливості піти до міста поруч. Одразу собі уявляли, як там класно по набережній роверами їздити. Несподіванкою стала проблема смогу у Кракові, це, звісно, жесть.
Ото й усі фото. Більше ми не робили, не хотілось та й погода була не до того. Siedlisko - рідне село моєї бабусі. Книжку знайшла на затишній книжковій поличці в ресторані "Morela", де ми вечеряли.
Дуже рекомендую ресторан "Pod Wawelem". Особливо батькам з дітками, там зроблено все для того, щоб вам там було затишно і зручно. Жива музика і дуже жива атмосфера, одразу нагадалась книжка "Як я обслуговував англійського короля". Кухня дуже така польська :-) багато м'яса і великі порції. То геть не моє, але мені там дуже сподобалось.
А ще дуже вдячна Тоні, що пішла з нами в Теско. Бо ми його зацінили і тепер шкодуємо, що купили так мало, щонайменше гранат треба було брати більше, бо ті дві, що купили, вже і з'їли. І Jogobella - ще той ням-ням.
Мораль цієї байки - мандруйте! З дітьми і без. Пішки, машиною і чим можете. І ставтеся до всього з легкістю. Діти, до речі, були вибавлені бабусями, дідусем, дядьками і тітками, і були би геть не проти, якби наша мандрівка протривала довше.
Немає коментарів:
Дописати коментар