Цей блог я собі задумувала для того, аби записувати гарні і приємні моменти, вести щоденничок про діток, ну і, звісно, писати про улюблене - книжки і трішечки про фільми. Я, загалом, стараюся зосереджуватися на хорошому - на "наполовину повному" а не навпаки. Зрештою, з часом неприємні моменти забуваються і згладжуються.
То ж зовсім не хочу, аби мами, які читають мої записи думали, що ми тільки те і робимо, що майструємо, мандруємо і читаємо, аби порівнювали себе зі мною, і, Борони Боже, відчували себе гіршими. Взагалі, порівнювати себе з кимось - гибла справа, навіть, коли в порівняння може видаватись, що ми виграєм :-) Порівнювати потрібно себе із собою, бо кожна неповторна і чудова.
То ж поза кадром і моїми блогівськими записами зазвичай залишаються соплі, вої, сльози, нерви і докори сумління. Бо як без них? Діти хворіють, діти втомлюються, плачуть, сваряться, миряться, знову сваряться і знову миряться, цілуються-обіймаються і лупляться. Я докоряю собі, що десь не допрацьовую, десь лінуюся, що роблю замало, що недостатньо спокійна, всміхнена, лагідна. Я нервуюся, бо втомлююсь, бо хочу на концерт, бо хочу погуляти, потриндіти, не нести на руках, не читати (повторювати, ремонтувати, підбирати, витирати) вдесяте те саме, бо хочу сукеночку і сережки і мати все в носі.
То ж блог - це таке собі дзеркальце під ніс, аби нагадати скільки маю всього прекрасного і неповторного. Що воно проминає. Що воно залишається. Що слід радіти. Любити. Бога, Себе, Чоловіка, Дітей. Бути Вдячною.
Отаке. А завтра святвечір. І народження Дитятка. І ще одна нагода прожити ще один день разом в любові. З усіма її складностями і непростостями.
Немає коментарів:
Дописати коментар