Меланка - гуцулка:
-Мамко, ціцьку)))

Та, і знову вчора температура. І знову кашлі-соплі. Не можу зрозуміти, що то цієї осені після моря ми не вилазимо з того всього. 

Нэфар у 18 - нэфар у 30

Куроче, так. От у 18 носити рвані джинси, голосно заявляти про свою думку направо і наліво, навіть якщо встиг над тим подумати 30 сек до того, не задумуючись над впливом своїх слів , слухати рок і не слухати батьків - то ти крутий чувак чи чувіха, не нудний і ріспект тобі. Коли тобі 28, у тебе двоє дітей, ти в декреті - то значить апріорі ти нудний для своїх просунутих друзів (хм, друзів?) і втрачена для суспільства людина. То я звісно так згущаючи фарби малюю. Просто навіяне останніми розмовами.

Хто ж такий нєфар у 28? Той, хто на майданчику, де всі діти гуляють в шапочках і міцно закутані шаликами при температурі +16, не кремпується гуляти з дитиною без шапки і в одному светрі, при цьому зберігати рівновагу і доброзичливе ставлення до бабусь, які тебе вкотре звинувачують в безвідповідальності. Та, котрій вкотре доводиться вислуховувати, що годувати груддю дитину у майже два роки - то некорисно для дитини, дітки мають пити козяче і коров'яче молочко (да ви шо??? а вони шо козенята? чи телята? де тут елементарний здоровий глузд?). Той, який готує вранці сніданок, доки дружина спить, при цьому не нервуючи і не вважаючи, що щось тут не так з гендерними ролями. Та, котра бере на себе відповідальність за свій вибір. Той, котрий знає, що тепер від його слів, учинків залежить ще як мінімум троє, і щодня зростає у терпінні, любові, приборкуванні власної ліні чи страхів. Ті, котрі дослухаються до себе і своїх дітей, а не чинять, бо так модно, бо так книжка пише, бо так сказав крутий спец, бо так всі роблять, чи навпаки всупереч - що зрештою одне і теж. І так, ми розмовляємо про ціни, про те, що зготувати, обираємо побутову техніку і навіть купуємо памперси. Так, ми читаємо запоєм книги, дивимось обійнявшись фільми з дітьми на руках. Ми страшенно для когось нудні. І беззахисні у своїй любові. А ще дуже сильні. І не потребуємо комусь щось доводити. Хіба ще зрідка. Ага, і кохаємось а не займаємось сексом :-)

п.с. хотілося трішки щось такого написати. Насправді в нас чудові друзі. Про нудність я таки чула, правда, не в контексті себе. І доводжу щось таки зазвичай собі. А в голові ще багато думок.

Прабабине літо

Сьогодні шість років, як ми у шлюбі))) Планували гайнути вдвох у гори, але тиждень був таким насиченим подіями, що вирішили заховатись у себе на Зимній Воді та запросити гостей. А погода неймовірно розкішна! Покатались з дітками на роверах по Рудно, по лісі, купили рибки і винограду. Тарик оно чарує на кухні. Меланка заснула, натомившись, а Любко підстрибує в радісному очікуванні гостей. Хороше...

Вранці всередині працювала бетономішалка, яка там мішала-колошматила мене, а ото після прогулянки так вилагідніло, що вже... 

8 листопада. Неймовірно тепло і погідно. Муха дзижчить, навстіж розчинений балкон. Пере наша нова гарненька пральна машинка)))

Тиждень справді ще той вдався. Вівторок - концерт Dakh daughters, середа-четвер-п'ятниця - майстер-клас з Наталею Пархоменко + збірка до Миколая з Грициками (тобто мало бути не лише з Грициками, але вийшло як вийшло, тобто на краще ;-)).

Навіть не знаю, що з того приносило більше радості та емоцій. Концерт? Співання? Грицики? :-))) Кожного дня збувалося бажання. Бажання піти на цей концерт + потриндіти з Анею. Концерт затримали, і ми 40 хв проговорили, що я аж забула, чого ми власне прийшли. Dakh Daughters для мене - суцільна насолода))) І візуальна, і емоційна, і інтелектуальна. 

Курбасів люблю дуже-дуже. І такий майстер-клас - теж збута маленька мрія. Хоч мені і було мало) Зате мені вдалося: домовитися з усіма і зібрати потрібну кількість людей, а це було не так легко. Було, правда, і те, що мене засмучує, чого до кінця не можу ні відпустити, ні зрозуміти. та приємнощів було однозначно більше. Зрештою, хвилі всередині ото тільки починають влягатися, я ще не встигла всередині того всього обійняти. 

Побачитись в "Меделіні" з Грициками теж додало снаги, щоразу хочеться їм говорити, як я їх люблю, яка кожна з них яскрава і неймовірна, як радію їхнім посмішкам та розповідям. 

Тиждень тому, в суботу, ходили з дівчатами в гончарну майстерню ліпити горнята. Враження двоякі. Бо майстер доволі своєрідна людина, мені не було надто затишно. Однак я спробувала гончарити на крузі. дуже хочу, щоб ми таки собі дома таке зорганізували, бо це дуже важливий досвід. мені важко наразі вловити це поєднання сили і ніжності, коли потрібно впевнено вести глину за собою, знаючи що саме ти робиш. Оце поєднання сили і ніжності - це той самий тонкий баланс що й у любощах. Відтак гончарення на крузі - дуже еротичне. Щось схоже, думаю, у прирученні коня. Впевненість, сила і ніжність. Цієї впевненої сили мені бракує.

І це ще не всі приємнощі. В Тарика нарешті є ноут :-) А у вівторок у нас в гості приходили дві чудові мами з дітками. І так гарно тішились нашій хатці. Я троха підприбирала і напекла гарбузяних млинців. І ще не навчилась приймати компліменти. Та й думок безліч народилось, але я й так розписалась. Добре, що всередині трішки заспокоїлось. може то бетон на який фундамент замішувався?

Форумні придбання. Частина 2 + бонус

Останнім часом тема війни зачіпає за особисте і геть вже не так легко і віддалено читається, як рік до того. А книжку, в якій хоч якимось чином ця тема не зачеплена, знайти важко. Як, зрештою, важко знайти книжку, в якій не заторкнута тема любові у різних своїх проявах. 

Катерина Тучковська. "Житковські богині" (Комора - 2014)

Бестселер у Чехії 2012 року, написаний майже моєю ровестицею про мешканців, а радше мешканок так званих "Білих Карпат", що на кордоні Чехії та Словаччини, такий собі забутий Богом та людьми край, де довший час рівень писемності був найнижчим у країні, кріпацтво тривало і після його відміни, бо ніхто з селян про це не знав. В основі - реальні факти із життя жінок цього краю. 

Богині тут - жінки-знахарки, які "богують": лікують, замовляють, радять, допомагають. Героїня роману - Дора Ідесова, одна з останніх представниць роду житковських богинь. І хоч вона не перейняла їхніх вмінь, але здобула етнографічну освіту і ціле своє життя присвятила найковому дослідженню цієї теми. Дія роману відбувається у вісімдесяті-дев'яності роки минулого століття. Однак авторка торкається і часу двох воєн, і міжвоєнних років. 

Дію роману легко уявити і в наших українських Карпатах, так воно все схоже на наше. Читається легко і на одному подиху, хоч у романі багато документів, звісно, не справжніх, однак, як пише сама авторка, "чимало такого штибу ділових паперів можна знайти в чеських і словацьких архівах". Ось тут, мабуть, одна з основних відмінностей - у Чехії після розвалу комуністичного ладу, був відкритий доступ до архівів таємних служб. 

Осне Сейерстад "Кабульський книгар"
Ще один бестселлер. Цього разу норвезької журналістки про Афганістан. І веселу житуху-битовуху афганістанок. Центральна постать - отой книгар із Кабулу, Султан Хан - людина цікава і непересічна, якщо врахувати, що велика частина населення Афганістану неписьменна.

Позавчора переглянула дуже кльове кіно до цієї теми. Ніби не зовсім, але все в цім світі пов'язано.

Яскраве, кольорове, про любов і життя. Дуже багато тем заторкнуто і гарно висвітлено, недаремно на Кансьському цю стрічку зацінили. І актори чудові, такі погляди одне на одного кидають. Віриш їм одразу. Два світи - жіночий і чоловічий, які так по-різному можуть переплітатися. А ще співи, танці, незвичні краєвиди, боротьба не на життя а на смерть - бо яке то життя з забороною любощів? :-))))

Вечір п'ятниці

Я втомилась. Сидіти дома. Від того, що ніяк не можемо вилізти з кашлів-соплів, і не маю можливості вирватися поза Зимну Воду. Втомилася кожну годину давати як не каплі, то сироп, то робити масаж. 

- Мамо, ти масажистка?

- Так, синку.

 І ще 150 різних професійних втілень під назвою "мама". Тільки грошей за це мені ніхто не платить. Якось раніше їхала в маршрутці і слухала розмову позаду себе чоловіка і жінки приблизно мого віку. Він скаржився на свою дружину, що вона, мовляв, в неділю не хоче вдома посидіти, а хоче "в люди", бо за її словами, цілий тиждень дома з дітьми, і гроші невідомо на що тратить і взагалі, він такий хороший, на роботу ходить, а вона. Огидне ниття і наїжджання на свою колись-там кохану, а тепер вже хто зна. Мене аж підтошнювала від того усього, так хотілось розвернутись і видати тираду на всю маршрутку. В такі хвилини відчуваю себе дуже злою і недоброю. Як зараз. Вечір п'ятниці. Втомилась. Хочеться годинки для себе. Щоби просто почитати, чи, зрештою, виписатися, як нема кому виговоритися. А Меланка 150 раз на день лізе на руки з криком "циць, циць"... Що тут скажеш крім нецензурщини?

А ще я організовую Миколая в Лопатині, завтра організувала майстер-клас з виготовлення горнят, наступну неділю благодійний майстер-клас для діток, треба співаники на коляду надрукувати і домакетувати, зробити афішку. І так хочу, щоб вдалося наступний тиждень поспівати з Наталею Пархоменко. І це все в режимі он-лайн поміж годуваннями-малюваннями-пісяннями-гуляннями-витираннями шмаркль. Живого спілкування мені бракує, хник.

А чоловік в мене чудовий. От вночі всі сифони почистив, а завтра буде в нас нова пралька. А вранці налисники напік. Бабця з дідом передали городини свіженької. В заначці ще дві шоколадки. Але чоловік не тому в мене чудовий) Просто так. А всьо решта - то приємний бонус. 

І діти - ше ті самородки. Меланка дивує мене своїм словниковим запасом як на неповні-два-роки, пригортанням і любу-любу, в Любка осінній період малювання, дивує мене кожним новим витвором, заповзято пише букви, сьогодні дивились з ним балет, вчора слухали музику гарну. Взагалі з ним можна вести супер інтелектуальні розмови. Всюди стосиками по хаті книжки дорослі і дитячі. І олівці, а ще лего і лялі. І сонце розкішне за вікном, ну крім сьогодні. І. здається, нарешті зремонтували наше дворове джерело. Та й взагалі - життя прекрасне. Особливо після того як виговоришся :-) Фух. 

А, маю нову шапку. Від кльової кобіти. Танею звати. Файні люди ті Тані, нє?

До речі, то недільне гуляння закінчилось тим, що я влізла рукою так смачненько в псячу гімняку :-) Але було смішно.

В мене вийшов смачний домашній йогурт - це приємно. Тепер намагаюся продати вперше щось через нет - йогуртницю, йогурт зручніше робити в мультиварці, і місця не займає. Ніколи не вважала себе марнотратницею. Та, чи то мої захцянки так зросли, чи ціни, чи і те, і інше, але шось блін, останніми днями мене це гнітить. Цей тиждень почався взагалі якось важко,  хоч погода сонячна. В Меланки бронхіт, вона капризує, вночі кашляє і будиться. Любко щось вночі теж підплакував. Якісь ми всі четверо емоційно збуджені, знервовані. 

І ось чому мені хочеться червоної спідниці, і черевичок гарних акуратних, і гетрів чорних, і гарні шапочки для всіх, і блокнотиків від Читомо на подарунки...
І ще я хочу в Париж... в мандри... шось настрій до дупи

Тепле-тепле недільне фото. Вчора ми включили опалення. Вчора ми проводжали на вічну варту дуже світлу людину. Світило сонце. Як тільки застукали грудочки землі, сонце сховалось і відтоді паде дощ. І стало холодно. Ми розгублені, засмучені. Ця зима мене лякає. Боюся холоду і боюся за хлопців, що там на сході зараз риють окопи.