Люблю

А взагалі я хочу ось уже кілька днів написати, що літо перепливло морем в чудову осінь, таку напоєну теплом, кольором, Любов'ю (якось само написалось з великої літери, хотіла виправити і подумала "а нащо?вона ж така і є - велика"), що аж дух забиває.  

Риби, повсюду риби. Меланка постійно просить малювати саме їх "Липи, липи" :-) Символічно.

Мій коханий стражденний через зуб Тарик просить в Меласьки цьом

Мій сильний, сміливий, добрий, розумний син

Моя розбишацька доця, яка любить співати і танцювати, і яку неможливо не любити

Люблю приносити людям радість. Ще коли не мала своїх грошей, то найбільше мріяла мати їх для того, аби витрачати на подарунки друзям

Передвиборче та й просто

"Щастя пізнати одвічне доступить тільки пан, вольний, мислитель, лицар, пан мудрий, не той, який зуживає своє панство, Богом послане, на ліривство, марнотратство й розпусту, а той, хто творить, творець великий, мистець незрівняний, вожд справедливий, воїн незломний." 

Юрій Косач "Глухівська пані"- про дружину гетьмана Івана Скоропадського Скоропадського (наступника Івана Мазепи) Настю Маркович, жінку дуже владку, недаремно саме своїй бабусі - Олені Пчілці присвячено цей твір автором

Читала і думала про книгу Забужко про Лесю Українку. Вона там часто наголошує на тій геть іншій моралі, яка побутувала серед української знаті ще століття, навіть менше тому. Думала про в контексті виборів. Про партії, а радше зібрання окремих людей, між якими через тиждень з лишком треба буде вибирати. Про ті дивовижні зміни, які з нами відбулися, за це останнє століття. "Дивовижні" - тут геть не в позитивному сенсі. Згадалась вистава курбасівців "Я, Богдан". Така велика наша історична кволість, така велика плата, яку маємо заплатити. 

Гарне прізвище у нашого президента - козацьке дуже. Ото ще хіба Бога молити, аби усі ті величні духом предки наші не давали йому спокою. щоб відчував відповідальність за те, що він "пан". А таки немає нічого поганого в цьому слові, хай би що мені не казали. І так багато всього, за що молитись, так багато, що потрібно робити.

Гарна книжка, до речі. В ній зібрані белетризовані біографії трьох авторів: Домонтовича, Юрія Косача та Валерія Шевчуку, упорядкована Вірою Агєєвою з її вступною статтею. Ще не все прочитала. В Домонтовича дуже гарний матеріал про Костомарова. А сьогодні дочитала якраз "Глухівську пані". Зразу за нет засіла, почала шукати історичні підоснови подіям. 

Наше дитяче царство

Другий поверх хати з дахом і гірляндою. Діти гортають книжки

На голові в Меланки улюблений головний убір - труси))

Лампа і висячі полички з IKEA. з лампою Миколай постарався, а полички на гараж-сейлі найшла. ну і мій улюблений гавайський заєць. Я його і на море для створення фен-шую возила)

Спуск з хатки зі старих дверей: і гірка, і лазалка, і спуск для машинок, а знизу - чудова схованка

Улюблена лазалка, мольберт, ні стіні слон. Килим пам'ятаю від свого народження)

Нещодавна обновка - нарешті поличку на стіну повісили. Поличку, до речі, забрали зі складу непотрібних речей на горищі в батьків, пофарбували - і ось така краса. Мої лялі, дивний окунь, саморобний кораблик, Любковий малюнок, подушечка від Марти Баглай, Карти від ВСЛ - тішусь

Стін вже мало. В роботу пішла підлога

Фрагмент настінного розпису. То карта дороги до Коломиї, гори, ліси, озеро, хатка. Є і кафе під дубом. Як без нього :-) 

Цілий день сидіння дома з температурною ниючою дитиною - і тиждень гарної погоди і всі приємнощі зовсім вилітають з голови. В мене сьогодні два натруджені мозолі замість грудей - Меланка висла на циці,  і розхитана психіка.

Але то ніц. То швидко минає. 

Не минає тільки любов... Щось згадалось з Гадюкіних. Йду я певне читати. Комп вломився, веду позаінтернетне життя. Читаю ввечері поезію а не фб. Мабуть, то на краще. 

Про любов

"Я вам тут таке смачненьке спечу, тому що я вас дуже люблю" - каже Любко, старанно вимішуючи тісто з піску надворі, притрушуючи пудрою з крейди. "Десь я таке вже чула" - подумала я і всміхнулася. Приємно таке чути та ще й впізнавати в цьому себе.

А потім підбігла Мелася і мене цьомнула. 

А я собі попри те прочитала чудову книжечку про любов: 

Йорген+ Анна= Любов

Купила своїм сестричкам, а вона така неймовірно мила. І обкладинка, і переклад Наталі Іваничук, і сама історія про почуття 10-річних дітлахів - той випадок, коли автор не заграє з читачем, а всьо по-чесному. 

І ще про любов. Ото ділюсь з кимось наболілим, а мені на те відповідають: а в мене не так, а я краще вмію дати собі з тим раду. То не дослівно, а як узагальнення. І виходить, що людина не слухає тебе і не чує насправді, що ти їй говориш, а одразу проектує на себе і пасує наче м'ячик, порівнює, показує. що он диви, а я краща. І стає від того незатишно. не хочеться тоді нічим ділитися. Та й я не краща: теж таким грішу. якось воно підсвідомо виходить. Ще не подумала, а вже бовкнула сусідці, що, мовляв, а зі мною такого не трапляється, бо я ось так і ось так. А хто мене про то питав? Всі ми хочемо просто, щоб нас послухали і не робили жодних висновків, просто чуйності, тепла. Любові. А я про шо. А ви про що подумали? :-)

Ну все, пішла дивитись з Тариком фільм "Люсія і секс"

Осіннє

Після моря якось ніяк не могла взяти до рук фотоапарат. Але осінь тішить теплою і сонячною погодою. Мрію хоч на день в гори. А дні такі проминальні, дітки щодня дорослішають і змінюються. Ловлю миті буття разом, їхньої дитячості, щастя бути поруч. 

Любко гарно ходить до садочку. Йому там подобається. Стає щоразу самостійнішим. З ним так цікаво бесідувати. Вчора затарились для діток у ВСЛ, матимемо гарні книжечки для холодних осінніх вечорів та на подаруночки. Дні минають дуже швидко. Насичено і яскраво і тішусь, що стільки ідей і гарних планів. 

Три мішки горішків

 Ці неповні три тижні по приїзді такі наповнені, що аж вихлюпуються. Спочатку форум, потім ми троха похворіли, весілля Оксанки з Маркіяном, яке було чудовим і мені його було мало.

Ми вже встигли побувати з дітками на виставці ляльок і на виставі в театрі (Меланка там була вперше). Ми з Тариком були в кінотеатрі на дуже гарному українському, який так пасує до осені. Тарик з Любчиком змайстрували кораблик, поки я бігала за тапочками-рукавичками для діток. 

А в останній день вересня ми влаштували справжній пікнік в себе на подвір"ячку. Я напекла гарбузових млинців, доки дітиська гасали надворі під пильним наглядом сусідки, а потім ми всі разом, тобто троє діток, двоє мам і одна наша дворова бабуся-прабабуся наминали аж за вухами лящало. І це все, звісно, з гарними тарілочками, кошиком, скатертинкою і серветками. Правда, брутальна реальність вривається клаптями наче який туман з Мордору і у наш веселковий світ. Але про це якось не хочеться писати.

Сьогодні були перший день в садочку. Ревіла я, а не Любко. Сама в кімнаті, після садочку. Любкові все подобається. Сьогодні Тарас розмалював його кріселко і горнятко, які  ми купили спеціально до садочку і завтра їх беремо зі собою. Ну і сьогодні ми були всі втрьох. Та й садочок ніби й не зовсім садочок, і дітки там хороші, і вихователі, сьогодні була три години, то мала можливість поспостерігати, але а-а-а... Тяжко дитя від спідниці відривати. Планую, що Любко там буде до обіду з дітками бавитися, а потім я усіх годуватиму смачним обідом. Ех...

І ловлю себе на думці, що я геть нікуди не хочу з декрету.