Вчора на дитячому майданчику зустріла свого друга дитинства, свого найпершого друга. Він гуляв зі своєю племінницею, я - зі своїми двома дітьми. Я його впізнала одразу, він мене лише тоді, коли сказала, хто я. Перекинулись слівцем, посміхнулись один одному, побажали гарних свят. Я була рада його побачити і почувала себе водночас ніяково. На язику постійно крутились якісь слова, щось на кшталт:  "Мені дуже подобалось з тобою гратись".

Чи не найулюбленішою моєю казкою в дитинстві була казка про Пітера Пена. Він мені нагадав Пітера: забіяку, товариша, що наче виріс наче і ні, і з подивом і недовірою дивиться на Венді з дітьми. А Меланка ще й на мене схожа.