Сьогодні падає сніг. Саме час згадати нашу першу цьогорічну мандрівку. Минулого понеділка ми їздили до Страдчу. Він дуже близенько від нас, а там така краса! 

На ставочках плавало двійко лебедів, розпустились котики вербові, гудів джмелик. Ми палили вогник і не робили фотографій :-) Світило сонечко і було дуже-дуже тепло. На пагорбі в сосновому лісі є дві маленькі печерки, в яких залюбки бавились діти, а навпроти церкви нам трапився фантастично гарний будиночок. 

Вчорашні Любкові запитання перед сном:
- Мамо, а як виглядає Бог? Чому я його ніколи не бачив?
- Мамо, чому ти печеш тортик тільки для нас а не запрошуєш когось в гості?
Ну що тут скажеш? Я запрошую, тільки останнім часом щось ніхто не приходить...

Якщо я і в якомусь тренді, то хіба в книжковому. Моя маленька мрія-бажання здійснилася і цього тижня я побувала в книгарні, звідки вийшла з кількома книжечками. Дві з них вже прочитала, от і хочу поділитися враженнями.

Саллі Грін "Напівлихий" (Видавництво Старого лева). Нещодавно зрозуміла, що якось не пощастило мені у свої років 14-17 натрапити на якісну підліткову літературу. Вірогідно й тому, що не було її по суті доступної, ні рідної ні перекладеної. От і заповнюю тепер цю прогалину. Роман "Напівлихий" ковтнула дуже швидко. Гарна палітурка, гарний переклад (Морозова), спочатку, правда, дуже мені нагадував "Спадкоємця" Дяченків. Але дочитавши до кінця, вирішила, що наступну частину почитаю, мабуть, теж. Кортить таки дізнатись, що буде далі.
Погоджуюсь із Бєгловим в тому, що ця книжка дуже кінематогріфічна і в чомусь про нас і приєднуюсь до рекомендацій.

Катерина Бабкіна "Соня" (Фоліо). Дивилась відео з презентації "Соні" і думала: блін, кльово дивитись гарно змонтований ролик презентації книжки української, молодої авторки. То ще в контексті того, що читаю Забужко якраз про те, як вона вболівала (думаю і вболіває, але в минулому часі, бо читаю її листування) за те, щоб українська література врешті була трендовою, не маргінальною. От мені видається, що те, що відбувається довкола цих книжок, і є таким намаганням. Хоча, яка там трендовість при таких мізерних накладах. Але хай буде. А книжка, між іншим, незлецька і дуже по-весняному життєствердна.
Роман номінувався на "Книгу року 2013" за версією BBC і рецензію на нього можна почитати на ЛітАкценті.

Приватна географія

Це деревце ми подарували мамі вже давно, воно так і стояло на поличці зі всміхненими обличчями незнайомих людей. Тільки сьогодні ми нарешті вставили у рамочки фотографії рідних. І так гарно вийшло! Мама ще не бачила. Але мені здається, що їй має дуже сподобатися. Таке приємне очікування радості.

Ото думається останнім часом про поширення себе у просторі. Це як із розширеною географією - рідним стає не одне місто-місце а вже декілька. Так поширюється відчуття затишку з-поза простору свого тіла до простору між двома, до простору нашого дому, який наповнений нами, нашими дітьми, нашими запахами, нашими голосами. Стаю од того наче більшою, наче виростаю як дерево, доєднуючись вже в особливіший спосіб до Дерева Роду, бо з мого паросточку ростуть вже нові.

Бабуся нещодавно повідала, як була біля свого прадідуся, коли він помирав і казав, що так хоче ще пожити, що життя таке гарне і коротке і просив любитися і не сваритися. Казала, що вони з дідусем у шлюбі вже 53 роки, а їй здається, що вони нещодавно побралися, а вже два покоління після них виросло і третє народилося. То була якась гарна розмова. Справжня. 

Доки маразми нашого мирно-передвоєнного-передвиборного-передмарсіаноокупаційного-ішошечекати життя тривають, я стараюсь максимально перебувати в доброму гуморі і ширити добро і красу навколо. Ну бо що ще залишається? (бомбосховище копати? :-))

10 заповідей нової України вже на холодильнику і в під'їзді на імпровізованому стенді. У під'їзді і двох магазинах неподалік від дому з'явились отакі як на фото пластикові плящини для використаних батарейок та акумуляторів. (ідея звідси).

Другу суботу поспіль прибираємо довкола будинку і маю купу ідей, які ще хочу втілити, залучивши сусідів. От тільки щоб марсіани не прилетіли і не довелось рятувати від них планету замість того щоб садити квіточки :-)

Наше новеньке

В Меланки тепер не всі тваринки "гав-гав". В її лексиконі з'явилось слово "ко-ко", яке означає курочок і всіляких пташок. Курочок і ворон вона любить спостерігати з підвіконня на кухні. Ну і коронне "а-а", звісно. Наші з нею улюблені ігри зараз - це "а-а" і "ку-ку". 

"А-а": Меланка із стурбованим виглядом прямує до ванни і починає знімати штани, часто це закінчується тим, що вона регочучи втікає або починає бавитися в "ку-ку".

"Ку-ку": Мелася закриває долоньками очі і так ховається.

п.с. на фото вечірнє дуріння з татком..

Татко працює