Хрущ б'ється об нашу шибу
На ялині звили гніздо голуби

Друзі виросли і мовчать про важливе

вчуся дихати. вкотре.
оголяються грані
це шліфовка на пробу
від найкращого Майстра

Неділя

Без фотошопу

Нестору вже 5

татко-хіппі

сьогодні Любко натягав резинку на голову і бавився в хіппі

Це фото мені страшенно подобається: діагональна композиція, синь і теракота, безлад речей і лад у душі, яблуко як центр

Великоднє

Програму-мінімум на сьогодні виконано :-) В басейні поплавали, на хенді затарились, на гараж-сейлі від ВСЛ купили чудові книжечки, поласували смачненьким, повалялись з дітиськами на травичці. 

Мені страшенно важко написати в електронній формі довгого дописа, хоч бери і пиши на папері, а потім перенось то сюди. Всі думки тікають і розбігаються.

Крім того, часу на те, щоб сісти і зосередитись, зараз дуже поменшало. Він зараз увесь для дітисьок. Тому неймовірно тішуся тому, що ходжу на йогу. По дорозі назад маю троха часу на читання. Хоча навіть на йозі важко відключити голову від домашніх справ. Для натхнення на свою щоденну працю читаю жж Мірти Гроффман. Поповнюю свої ресурси любові і терпіння, прощення собі. Вибір любові - найголовніше рішення. Залежне від дня, я можу часом кілька а часом і десятки разів казати собі "я не можу, я погана мама, в мене нічого не виходить" але після того одразу ж збиратись і заперечувати "Бог зробив мене мамою, він дав мені цих дітей, я найкраща мама для них, і я все зможу". Це як багато разів падати і підніматися, падати і підніматися. Кожного разу знаходити в собі сили, аби посміхнутися, не розгніватися, помічати малюнок, а не розквацяні фарби довкола, тішитись тим, що Меланка їсть ложкою, а не перейматись, що майже увесь борщ опиняється де завгодно але не в Меланці: на Меланці, на підлозі, на столі, на мені :-) Кожен день - то маленький виклик собі. І ці уроки любові даються мені нелегко. Напевно, мені легше було в вивчити іноземну мову чи зорганізувати акцію. 

Нещодавно Тарик розповідав в книгарні "Є" про кохаузінг. Ця ідея залишається для нас дуже привабливою. Однак ми зрозуміли, що маємо високі вихідні позиції, так би мовити, і відповідно, високі вимоги. Мені останнім часом страшенно мріється про сад, про дерева, посаджені нами, за ростом яких спостерігаєш з року в рік. Львів - це місто, яке тримає. Від нього важко відмовитись, до нього хочеться повертатись. Водночас мені мріється про життя не на третьому поверсі, коли можна будь-коли вийти в двір, про майстерню на подвір'ї, про людей поруч, про багато дітей своїх і чужих, які можуть собі вільно бігати. Ідея дозріває як яблуко.

Майже 11 років тому на цьому місці я розповідала дівчатам, що нащо мені ті хлопці, мені і так добре, а потім стрибала через купальське багаття, а ото тепер з тим, з ким стрибала, приїхала туди вдруге з двома нашими дітками :-) Наша друга весняна мандрівочка у с.Тишівниця, на р.Стрий, куди ми вибралися завдяки і разом з Наталею і Марком. Фото ми не робили, бо залишили фотоапарат у батьків, але воно і на краще, часом гарне слід залишати і поза кадром теж.

Вкотре тішуся, що в нас є Ярослав Васильович, з яким можна поговорити і про кандидати в президенти, і про висипку на коліні і про кама-сутру. Сказав, що по тому, як дитина смокче грудь можна визначити її майбутнє уподобання у любощах. Сміємося, що тре Меланку вже на камеру знімати для майбутньому чоловіку. Вона таке витворяє :-)

Вчора на дитячому майданчику зустріла свого друга дитинства, свого найпершого друга. Він гуляв зі своєю племінницею, я - зі своїми двома дітьми. Я його впізнала одразу, він мене лише тоді, коли сказала, хто я. Перекинулись слівцем, посміхнулись один одному, побажали гарних свят. Я була рада його побачити і почувала себе водночас ніяково. На язику постійно крутились якісь слова, щось на кшталт:  "Мені дуже подобалось з тобою гратись".

Чи не найулюбленішою моєю казкою в дитинстві була казка про Пітера Пена. Він мені нагадав Пітера: забіяку, товариша, що наче виріс наче і ні, і з подивом і недовірою дивиться на Венді з дітьми. А Меланка ще й на мене схожа.