Ми повернулись додому. Після 2,5 тижнів мандрів. В голові суцільний хаос. Мене всі запитують "Чи добре відпочили?". А мені саме це слово "відпочивати" якесь неприємне. Бо не хочу ділити життя на роботу і відпочинок. Бо в моєму житті є сімя і діти, і буття разом, постійно, хіба за винятком тих днів, коли вони в бабусі, як от сьогодні. Відвезла аби трішки розібратись, видихнути, завмерти, трішки почути тиші і себе.
Непросто дався мені Обирок. Яскравим маркером стало, що в останній день я послала одного з учасників барабанної школи. Хоча завжди такого уникаю. І таємно мабуть таки пишаюсь цим фактом посилання. змогла таки. Послала разом з тим чуваком віку мого тата себе, свої маски і своє невдоволення дітьми, своє роздратування.
Розриваюсь між двома бажаннями: бажанням отак жити десь на хуторі в хатці, геть відкинувши всі замахони з одягом, прикрасами, гарними речима. Пити живу дзюркотливу воду і навчитись вирощувати щось своїми руками, бо в мені живе якийсь потаємний страх всього цього. Може тому так якось непросто було на Обирку що я заздрила? що не вірю, що я так можу? що хочу мати довкола себе поруч рідних людей, любити те і тих. хто довкола? І протилежний полюс: місто з усіма галереями, зустрічами, виставами й виставками, стильним одягом, гарними прикрасами. Розриваюсь поміж бажанням бути гарною простою своєї вродою без прикрас та бажанням навчитись гарно робити собі макіяж, мати гарну зачіску, манікюр і педікюр. І не знаю, яке з тих бажань справжнє, чи обидва справжні. Але я ж не близнюк :-)
і ото з книжками біда спіткала. Мене щось від них страшенно глючить. Щось такого простенького читати вже не можу, а взяла сьогодні в книгарні Ельфріду Єлінек і почала боліти голова. Пуста балачка нецікава, а глибші проте якісь часом н межі болю і божевілля книжки відзиваються в мені тим же. Не уявляю, як могла би зараз читати, наприклад, Кафку.
Навіть шампуню а магазині вибрати не можу. В мені дуже сильне відчуття їхньої протиприродності, антиприродності.
Бракує можливості просто пити чисту воду, зо тече десь поруч. Почало задівати так багато речей, на які раніше не зважала. І з тим важко. Бо хочеться бути світлою і радіти. В всередині якісь темні хвилі.
І якесь постіне невдоволення собою. особливо якось важко мені з Любком. чи то він віддзеркалює вмені те, що сама не можу прийняти. ті його бездонні очі. І колючі слова. І лише 4,5 роки. Його би пригорнути і любити-любити. А мені хочеться втекти.
Меланка дуже любить циць. Годую тепер лише перед сном. Вночі вже спить не прокидаючись. Вдень вже теж майже навчилась засинати без грудей. Але часом просто хоче видирати силою. І постійно за це говорить, дає лялям циць, дітки в неї плачуть. бо хочуть до мами, на ручки, до циці. Ці ручки... Постійно на ручки. І зараз так почали обоє між собою дертися і конкурувати. дуже відкрито і майже увесь час. Писк і плач. А в мене піднімається на них рука. Особливо на Любка. і постійні докори сумління. і постііний внутрішній конфлікт. Отаке от.
Боже, подаруй мені трішки більше внутрішньої рівноваги, любові до себе і людей довкола.
Амінь
